Людство жодного разу не ухвалювало колективного рішення оголосити Всесвіту про своє існування. Не було узгоджено ані частот, ані текстів привітань для міжзоряних сусідів. Попри це, протягом останніх десятиліть із Сонячної системи постійно вириваються потужні радіосигнали. Вони є побічним ефектом рутинної роботи — підтримання зв’язку з науковими апаратами на Марсі.
Аналіз даних за останні 20 років, опублікований у The Astrophysical Journal Letters групою дослідників на чолі з Пінченом Фаном із Пенсильванського державного університету та фахівцями JPL, демонструє, як повсякденні командні радіоімпульси формують стійкі міжзоряні маршрути.
Що означає цифра 77 %
Результати дослідження показують: якби гіпотетичний спостерігач у далекій галактиці опинився на одній лінії із Землею та Марсом, то протягом 2005–2024 років він перебував би всередині радіопроменя NASA 77 % часу. Це відповідає приблизно 9,4 місяця безперервної трансляції на рік.
Ця цифра не є ймовірністю того, що іншопланетяни перехопили сигнал чи взагалі існують. Вона відображає щільність радіопокриття для конкретного напрямку. Усередині двох кутових хвилин від Марса простір освітлювався радіовипромінюванням DSN у 400 тис. разів частіше, ніж у середньому по всьому небу.
Чому радіопромінь пролітає повз Марс
Мережа глибокого космосу NASA Deep Space Network (DSN) використовує потужні антени у США, Іспанії та Австралії. Вони фокусують енергію у вузький конус, спрямований на космічні апарати. Проте ширина цього променя на відстані Червоної планети становить кілька кутових хвилин, тоді як сам Марс займає лише крихітну частинку в його центрі.
Оскільки тарілка ровера чи орбітального апарата поглинає лише мізерну частину енергії, решта хвильового фронту рухається далі у відкритий космос. Для гіпотетичного спостерігача, розташованого далеко позаду Марса, Земля виглядатиме як джерело яскравого радіопроменя, спрямованого безпосередньо на нього.
Головний радіомаяк Сонячної системи
Домінування марсіанського напрямку пояснюється інтенсивністю його дослідження: на поверхні та орбіті планети постійно працює цілий флот марсоходів і зондів.
Крім того, карта випромінювань підкреслює плоску структуру Сонячної системи. Дослідники виявили, що 79 % загального часу передач DSN припадає на смугу шириною всього 5° уздовж площини орбіти Землі (екліптики). Окремі сплески трафіку також зафіксовані в напрямку точок Лагранжа L1 та L2, зокрема через активний обмін даними з космічним телескопом James Webb.
Новий шаблон для пошуку позаземного розуму
За оцінками авторів, типовий сигнал DSN можна зафіксувати сучасними радіотехнологіями з відстані до 23 світлових років (7 парсеків). У цій зоні розташовано 128 зоряних систем. Головне значення роботи полягає не в підрахунку потенційних «слухачів», а в зміні стратегії програмами SETI.
Замість того щоб шукати цілеспрямовані міжзоряні послання, науковцям варто полювати на «технологічні витоки». Якщо молода цивілізація активно досліджує сусідні планети за допомогою зондів, її передачі формуватимуть схожі вузькі коридори уздовж площини орбіт. Спостереження за екзопланетами в моменти їхнього взаємного вишикування дає значно вищі шанси натрапити на робочий радіосигнал.
Тиха інфраструктура замість міжзоряних маніфестів
Дослідження охоплює лише дані NASA і не враховує системи зв’язку Європи, Китаю чи Індії, що робить реальну картину ще щільнішою.
Головний висновок науковців полягає в тому, що першим свідченням існування позаземного розуму може стати не урочисте привітання чи штучний пам’ятник, а монотонна, повторювана інфраструктура — звичайні команди для роботів, які продовжують свій шлях у темряву Всесвіту.
Раніше ми розповідали про 12 дивних причин, чому ми досі не знайшли іншопланетян.
За матеріалами Space Daily
