Уступи завширшки в кілометри перетинають південну приполярну область Марса. Нові знімки цієї місцевості показали сліди деформації кори, яка сталася мільярди років тому. Причиною стало охолодження надр, після якого планета зменшилася в обʼємі. Поряд із розломами лежать поля темного вулканічного піску, які присипані інеєм.
Знімки з приполярних широт
Зображення отримали за допомогою німецької стереокамери високої роздільної здатності (HRSC) 17 лютого 2026 року, під час 27925-го витка апарата Mars Express. Роздільна здатність становить близько 65 метрів на піксель, а центр кадру лежить біля 69° південної широти і 137° східної довготи.
Уступи Тілес (Thyles Rupes) тягнуться на сотні кілометрів і розсікають місцевість, густо вкриту ударними кратерами. Через це їх легко впізнати на знімках, як повідомляє Німецький аерокосмічний центр (DLR). Назва походить від Туле, легендарної землі за межами відомого світу в давньогрецьких переказах, а вперше її застосував італійський астроном Джованні Скіапареллі наприкінці XIX століття.
Кратери старші й молодші
Стінки уступів то перекривають ударні кратери, то самі несуть на собі сліди пізніших ударів. Обидві ситуації трапляються в межах одного кадру.
Це дає спосіб визначити відносний вік. Заглибини під уступом утворилися раніше за розлом, а ті, що лежать поверх нього, зʼявилися вже після зсуву.
Наслідок охолодження надр
Невдовзі після формування Марс почав повільно охолоджуватися зсередини. Обʼєм планети поступово зменшувався, а поверхні стало більше, ніж потрібно для меншого тіла.
Кора зібралася в складки й розламалася. Один її блок насунувся на інший та піднявся над ним, а на межі виросли багатокілометрові обриви.
Тектоніка плит на Марсі не діє, кора там суцільна і єдина, тому рухи виникають з інших причин. Такий самий механізм працював на Меркурії, де через стиснення надр утворилися уступи завдовжки понад 600 км.
Дюни з вулканічного піску
Темний пісок у цьому районі має вулканічне походження, а на дюни він потрапляє з найближчих обривів і кратерних стінок. Матеріал поступово осипається вниз, далі його переносить вітер.
З нього складаються видовжені та поперечні дюни, а також барханоїдні пасма, тобто зрощені між собою серпоподібні форми. Така суміш означає, що вітри дули з різних напрямків. Зйомку провели марсіанською весною, коли пісок ще вкритий інеєм із вуглекислого газу.
Понад двадцять років спостережень
Дані про поверхню й атмосферу Марса надходять від камери HRSC з 2004 року. На їхній основі будують кольорові зображення і цифрові моделі рельєфу.
За такими моделями відновлюють геологічні процеси ранньої історії планети. Науковою частиною експерименту керує Даніела Тірш з Інституту космічних досліджень DLR у Берліні, а до групи входять 50 співдослідників із 35 установ в 11 країнах.
