На дні давнього марсіанського кратера видно хвилі, схожі на полірований метал. Насправді це темний пісок, на який осів світлий іній. Контраст двох кольорів створює оптичну ілюзію, помітну лише в холодну пору року.
Кратер зберігся за мільярди років
Ударний кратер Кайзер має 180 км у поперечнику і близько двох у глибину. Він розташований у південному високогір’ї Noachis Terra, яке зазнало інтенсивного бомбардування на ранньому етапі історії планети.
Область дала ім’я ноахійському періоду марсіанської геологічної історії, як зазначає Universe Today. Назву кратер отримав на честь нідерландського астронома Фредеріка Кайзера.
Тектоніки плит і щільної атмосфери тут немає, тому рельєф майже не оновлюється. Сліди стародавніх зіткнень лишаються на поверхні практично без змін.
Ілюзія металевого блиску
Хвилі на дні складаються з дюн, найвищі з яких сягають понад 100 м заввишки й простягаються на кілька кілометрів. За висотою вони приблизно дорівнюють монументу «Батьківщина-Мати» в Києві, який разом із постаментом сягає 102 м.
Матеріал у цих утвореннях вулканічний і темний, з високим вмістом піроксену та олівіну. Зйомку провели у другій половині зими в південній півкулі, коли морозні відклади від полярної шапки доходять до середніх широт і лягають яскравими плямами на схили.
Біле світіння інею різко виділяється на майже чорному тлі. Такий контраст створює враження гладкої відшліфованої поверхні, пояснюють у Німецькому центрі аерокосмічних досліджень.
Що показують обриси дюн
На краях поля лежать поодинокі утворення у формі серпа, знайомі за земними пустелями. Їх називають барханами, а роги таких горбів завжди спрямовані туди, куди дме вітер.
Ближче до центру бархани зливаються у довгі паралельні гряди, розташовані перпендикулярно до цього напрямку. За орієнтацією гряд визначили, що повітря у кратері рухається із заходу.
Світлі смуги на дні
Неподалік вітер зняв верхній шар ґрунту й оголив блідіші відклади. Найпевніше, це глинисті мінерали, які утворюються за участю рідкої води.
На крутих внутрішніх стінках западини помітні вузькі борозни. Частину з них могли прорізати сухі зсуви, а деякі, можливо, виникли через танення криги в ту епоху, коли на планеті було вологіше.
Понад двадцять років досліджень
Зображення отримали за допомогою стереокамери високої роздільної здатності (HRSC) на борту орбітального апарата Mars Express. Він працює на орбіті Марса з 2003 року.
Оприлюднили матеріали фахівці Вільного університету Берліна спільно з DLR. Німецькі установи від початку місії відповідають за цей інструмент.
Строк роботи апаратури давно перевищив початково запланований. Нові знімки показують, що наукову цінність вона зберігає.
