28 вересня надважкий носій компанії SpaceX Starship має здійснити свій 14-й політ, який оголошений як перший комерційний. Він має вивести на орбіту 26 супутників Starlink третього покоління. Але чи справді це така вже важлива віха для нього?
Історія Starship
Ілон Маск знову збирається запускати Starship. Це має статися 28 вересня о 15:15 за київським часом, і ця подія подається як дещо справді важливе. Адже вперше основною метою запуску буде доправлення на орбіту комерційного вантажу — 26 супутників Starlink третього покоління, виробником і оператором яких є та сама SpaceX, що належить Маску. Але чи справді цей запуск є важливим проміжним фіналом в десятилітній історії розробки ракети?
Варто сказати, що хронологія проєкту, який зараз зветься Starship, складна і заплутана. Бо про намір створити суперракету, що зможе виводити на низьку навколоземну орбіту 100 тонн вантажу і кораблі на траєкторії до Місяця та Марса, Ілон Маск оголосив ще 2005 року. Щоправда, тоді він був зайнятий куди менш масштабними задачами, тому кілька років про проєкт не згадували.
Повернулися до нього 2012 року, і знову в зв’язку з грандіозними планами Маска колонізувати Марс, на що прямо вказувала її назва — Mars Colonial Transporter (MCT). Можна було б сказати, що то був якийсь інший проєкт, але базувався він на тих самих двигунах Raptor, на яких зараз літає Starship, тільки був ще масштабнішим, бо до центральної гігантської ракети мали приєднуватися ще два не меншого розміру бокових.
Проте цей проєкт далі концептів не пішов. 2016 року його перейменували на Interplanetary Transport System (ITS). Уже тоді це була двоступенева система з надважким носієм як першим ступенем і міжпланетним кораблем або танкером-заправником як другим. Щоправда, діаметр ракети тоді мав складати аж 12 м у порівнянні з сучасними 9 м.
Конструкція і призначення Starship
Сучасних рис проєкт набув 2017 року. Діаметр обох ступенів був 9 м, загальна висота — 124 м, а маса корисного навантаження, яке виводитиметься на орбіту — 100 тонн. Єдине, що тоді він називався не Starship, а Big Falcon Rocket. Сучасну назву він отримав 2018 року разом з обіцянкою Маска переселити на Марс мільйон людей вже до 2050 року.
Треба сказати, що ще тоді на тлі загального захоплення у фахівців виникли серйозні запитання. Насамперед до надійності ракети, у якої на нижньому ступені цілих 33 двигуни. Адже це сильно підвищує небезпеку аварії внаслідок виходу з ладу хоча б одного з них.
Інша проблема — закладена в конструкцію мала маневреність другого ступеня, який водночас є багаторазовим кораблем. Рівняння Ціолковського диктує загальну закономірність для усіх носіїв: робити за можливості більше ступенів, причому нижні мають бути більшими, а верхні — меншими.
Starship зі своїми двома ступенями, з яких верхній має 52 м у довжину іде врозріз із цими принципами. На те є свої причини, наприклад, спрощення конструкції, особливо при збереженні її багаторазовості, проте це ж створює особливість, про яку згадують нечасто.
Якщо вивести на орбіту Starship в його нинішньому вигляді, то у порівнянні з російським «Союзом» та американським Orion він матиме надзвичайно обмежений маневр.
Саме тому ще на етапі проєктування конструктори передбачили, що треба буде запускати додатковий Starship-танкер, причому, можливо, не один, і на орбіті дозаправляти корабель. Інакше він не те що до Марса, навіть до Місяця не долетить.
І це було дуже важливо, бо Ілон Маск зміг укласти з NASA контракт, згідно з яким під час місій на Місяць у межах програми Artemis буде використовуватися посадковий модуль, створений на основі верхнього ступеня Starship.
Сучасний стан справ
З 2019 по 2021 рік у SpaceX провели низку польотів на невелику висоту, за яких ступені Starship або їхні компоненти випробовували окремо один від одного. Загалом ці тести виявилися успішними, й з 2023 року розпочалися польоти повністю зібраного корабля.
Загалом їх за три роки відбулося 13, і події під час них розвивалися по-різному. Були й невдачі, й успіхи, але в цілому можна констатувати, що протягом цього часу інженери таки навчилися безаварійно запускати Starship. І саме має засвідчити чотирнадцятий політ. Представникам SpaceX дуже важливо показати, що вони вийшли зі стадії експериментів, коли гроші можна не рахувати, головне — рано чи пізно досягнути результату. Самі супутники Starlink третього покоління теж важливі, адже саме на них у майбутньому має спиратися вся інфраструктура зв’язку. Маск планує запустити їх аж 100 тисяч.
Проте все це не знімає головного питання щодо Starship: для виконання комерційних контрактів SpaceX він не потрібен. У компанії є Falcon 9 і Falcon Heavy, який до того ж не завантажений замовленнями.
Starship завжди створювався як міжпланетний транспорт, і саме в цьому з ним найбільша затримка. Те, що цього разу SpaceX не намагатиметься спіймати нижній ступінь механічною клешнею — дрібниця, це планується здійснити у 15 польоті. Важливіше інше — експеримент із дозаправленням на орбіті запланований тільки на 16 місію.
За планом вона теж має відбутися ще до кінця поточного року, але чи встигнуть це зробити, залишається під питанням. Без її реалізації всі плани польотів на Місяць і Марс стають нереальними. Місія Artemis III, під час якої астронавти відпрацьовуватимуть стикування зі Starship та Blue Moon від головного конкурента Маска Джеффа Безоса, має відбутися вже 2027 року, і відкладати її заради SpaceX буде дуже поганою ідеєю.
Поганою вона буде насамперед для самого Маска. Два роки тому він закликав закрити програму Artemis, заявляючи, що вже 2028 року відправить людей на Марс. Однак поки що навіть безпілотні Starship не дісталися Місяця, а сам Маск опинився під шквалом звинувачень у затягуванні реалізації місячної посадки, яка має відбутися під час четвертої місії програми Artemis.
Тож насправді найважливіше в чотирнадцятому польоті — щоб він не завершився аварією. Аварії є постійними супутниками космічної галузі, але якщо нею закінчиться ця місія, майбутні польоти за програмою Starship, яка й так уже відстала від усіх озвучених термінів, можуть бути відкладені ще далі.
