Зоря, яка наприкінці минулого століття раптово спалахнула і ненадовго повернула собі властивості ранішої стадії, перейшла на новий етап еволюції. Її поверхня стрімко розігрівається. Навколо сформувався потужний вітер, властивий гарячим обʼєктам типу Вольфа-Рає. Такі зміни зазвичай розтягуються на тисячі років, але в цьому випадку їх простежили за три десятиліття.
Найшвидше нагрівання
Зараз поверхня Обʼєкта Сакураї (Sakurai’s Object) має від 27 до 36 тис. кельвінів. За оцінкою дослідників, це приблизно вп’ятеро більше, ніж тридцять років тому, коли показник був близький до сонячного. Швидшої зміни не фіксували ще в жодної іншої зорі.
Результати опубліковані в рецензованому журналі Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. Спостереження провела група за участю науковців Манчестерського університету та обсерваторії Валонго.
Повторний спалах гелію
Колись ця зоря була схожа на Сонце, але на момент спалаху вже завершила термоядерне горіння. Попереду лишався стан білого карлика, тобто гарячого щільного ядра, яким завершується подібна еволюція. Замість цього глибоко в надрах повторно зайнявся шар гелію.
Таку подію називають дуже пізнім тепловим спалахом. Зовнішні оболонки через неї стрімко розширилися та охолонули, а в простір потрапила велика кількість речовини.
Обʼєкт на якийсь час набув характеристик зорі значно ранішої стадії. Через це подібні випадки називають «другим народженням».
Що заважало спостереженням
Після викиду речовини навколо утворилися щільні хмари газу та пилу. Вони закрили обʼєкт від прямого огляду, тому його стан доводилося оцінювати непрямими методами.
Світло зібрали за допомогою Дуже великого телескопа (VLT) Європейської південної обсерваторії в Чилі. Отримані спектри порівняли з компʼютерними моделями атмосфер гарячих зір Вольфа — Рає, як повідомляє Королівське астрономічне товариство. У даних проступили виразні лінії вуглецю та гелію, за якими визначили температуру поверхні та параметри вітру.
Повільніше за прогнози
Темп повторного нагрівання виявився нижчим, ніж передбачала частина попередніх моделей. Так можна перевірити, яка з теорій точніше описує подальшу долю зорі, що ненадовго набула характеристик попередньої стадії.
Прямо спостерігали лише два подібні випадки. Друга зоря, V605 Орла, пережила схожу подію близько 80 років тому. Її нинішній стан відповідає пізнішій стадії того самого процесу.
Разом ця пара дає два зрізи одного процесу з різницею у пів століття між ними. Порівняння двох обʼєктів замінює безперервне спостереження, яке інакше тривало б кілька поколінь.
Що перевірятимуть далі
Стежити за обʼєктом планують і надалі, поки температура поверхні зростає. Нові спектри мають показати, наскільки рівно відбувається відновлення після виверження.
Пояснювати розбіжність доведеться авторам теоретичних моделей пізніх стадій еволюції. Їхні розрахунки розходяться в оцінках темпу, і тепер їх потрібно узгодити зі спостереженнями.
