Астрономи вперше простежили, як планета біля одиночної зорі перестала затуляти собою її диск. Насправді вона нікуди не зникла. Тяжіння невидимого сусіда поступово нахиляє орбіту газового гіганта, і тепер для земного спостерігача він обертається, не перетинаючи диска світила.

Рекордний нахил орбіти
Найшвидшу зміну нахилу орбіти, яку коли-небудь вимірювали для екзопланети біля одиночної зорі, зафіксували в гарячого юпітера TOI-2535b, свідчить робота в рецензованому журналі The Astrophysical Journal Letters. За сім років площина його орбіти повернулася настільки, що в березні 2026 року транзитів уже не було.
Газовий гігант, що облітає помаранчевий карлик спектрального класу K за 8,2 доби, знайшли 2019 року в даних телескопа TESS. Телескоп шукає планети за транзитами, тобто за падінням яскравості зорі, коли планета проходить між нею і Землею. Варто площині орбіти відхилитися від променя зору на кілька градусів, і з Землі транзитів уже не видно.

Шлях планети по диску зорі, найімовірніше, перетнув її екватор і зсунувся до краю, а транзити ставали дедалі коротшими. «Орбіта планети нахиляється так швидко, що її транзит зник, поки ми спостерігали», — каже провідний автор дослідження Семюел Ї з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі.
Транзити, що зникають, досі бачили переважно в планет біля подвійних зір. Кандидат KOI-120.01 з даних Kepler теж перестав затуляти зорю, але його система подвійна, тож це могло бути затемнення зір. До того ж нахил орбіт сусідніх планет зберігає слід того, як гарячі юпітери опинилися поруч зі своїми зорями.
Невидимий сусід
Що ж змінює орбіту? Підказку дали транзити, що зсувалися на шість годин від розрахункового часу. Для гарячих юпітерів це рекорд.

Ці зсуви, як і зміну нахилу орбіти, пояснює друга планета з масою від 0,3 маси Юпітера. Періоди двох гігантів, найімовірніше, співвідносяться як два до одного або три до двох, тож гравітаційні поштовхи повторюються в тих самих точках орбіт і накопичуються.
Площини орбіт нахилені одна до одної щонайменше на 5 градусів. Гравітація кожної планети тягне орбіту іншої у свою площину, і обидві площини повільно повертаються, як вісь дзиґи. Повний цикл триває 30–50 років, тож через кілька десятиліть транзити повернуться, повідомляє Каліфорнійський університет у Лос-Анджелесі.
Співавтор роботи Ерік Петігура порівнює це із сонячними затемненнями, які траплялися б щомісяця, якби орбіта Місяця лежала в площині земної. А нахил місячної орбіти становить близько 5 градусів, тобто майже стільки ж, скільки мінімальний взаємний нахил орбіт у системі TOI-2535.
Загадка походження
За класичними моделями газовий гігант не міг утворитися так близько до зорі, тож гарячі юпітери вважають прибульцями з холодніших околиць. Їх могло закинути туди різке витягування орбіти або повільний дрейф усередину разом із протопланетним диском.

Перший сценарій не залишив би поруч другого гіганта. Отже, обидві планети, ймовірно, мігрували в диску і там потрапили в резонанс, пише ScienceAlert. Але диск мав би вирівняти їхні орбіти, і що нахилило їх згодом, поки невідомо.
Що далі
Стежити за транзитами TOI-2535b більше не вийде, тож сусіда шукатимуть за променевою швидкістю зорі. Тяжіння планет ледь помітно хитає зорю то до нас, то від нас, і спектрограф фіксує це за зсувом ліній у її спектрі.
За оцінками авторів, сусід розгойдує зорю зі швидкістю 30–120 метрів на секунду, тож частіші вимірювання мають його виявити. Розкид наявних даних натякає ще й на третю планету.