14 листопада 1969 року командир Чарльз (Піт) Конрад, пілот командного модуля Річард Гордон та пілот місячного модуля Алан Бін зайняли місця в кораблі Apollo 12 на вершині ракети-носія Saturn V у Космічному центрі імені Кеннеді у Флориді. NASA готувалася здійснити другу в історії висадку людей на Місяць — усього через чотири місяці після історичного тріумфу Apollo 11.

Проте вже на 36-й секунді після відриву від стартового столу в ракету влучила блискавка. Приблизно через 16 секунд стався другий розряд. У кабіні екіпажу миттєво спалахнули десятки попереджувальних ламп.
«У нас засвітилося безліч індикаторів, ми навіть не встигали їх усі прочитати», — згадував згодом командир Піт Конрад. Алан Бін додавав, що бачив на панелі більше сигналів тривоги, ніж будь-коли на тренажерах, і екіпаж не уявляв, що робити. Водночас у Центрі управління польотами монітори телеметрії заповнилися хаотичним набором беззмістовних цифр. Попри те, що сама ракета продовжувала летіти за курсом, без надійних показників приладів місія опинилася на межі екстреного переривання.
Інженер, який упізнав хаос
За цифровою плутаниною в Центрі управління спостерігав 27-річний інженер Джон Аарон, який відповідав за системи життєзабезпечення та зв’язку. Дивлячись на хаотичні дані, він раптом упізнав знайому картину.

Близько року тому під час нічних випробувань командного модуля Apollo у Флориді Аарон уже бачив подібні збої, спричинені раптовим падінням напруги. Тоді разом із колегою він з’ясував, що проблема криється в обладнанні для кондиціонування сигналів (SCE) — блоці, який перетворює електричні імпульси від датчиків у дані для приладів у кабіні та передачі на Землю. З’ясувалося, що при падінні напруги роботу вузла можна відновити, перевівши його на допоміжний режим живлення.

Згадавши цей епізод, Аарон передав керівнику польоту Джеррі Гріффіну коротку рекомендацію: «Спробуйте перемкнути SCE на AUX». Астронавт Алан Бін, який провів сотні годин у симуляторі, одразу знайшов потрібний тумблер і клацнув ним. Телеметрія в капсулі та на екранах диспетчерів миттєво повернулася до норми.

Цієї інструкції не було в жодному аварійному довіднику — місію врятувала професійна допитливість інженера та його холоднокровність у критичний момент. Згодом Джон Аарон став одним із найавторитетніших фахівців NASA: він допомагав рятувати екіпаж аварійного Apollo 13, керував розробкою програмного забезпечення для Space Shuttle та працював у програмі Міжнародної космічної станції аж до виходу на пенсію у 2000 році.
Як ракета сама притягнула розряд
Після завершення місії фахівці взялися з’ясовувати, як це взагалі сталося. Правила запусків суворо забороняли відправляти Saturn V крізь грозові купчасто-дощові хмари, але на момент старту на траєкторії ракети не було активних гроз. Розслідування показало, що ракета не просто випадково влучила в блискавку — вона сама її спровокувала.
У природі блискавка виникає, коли зіткнення крижаних частинок у хмарі розділяють електричні заряди, створюючи напруженість поля, достатню для пробою повітря. Довгий металевий корпус Saturn V разом із гарячим електропровідним вихлопним шлейфом спрацювали як гігантський провідник, спотворивши атмосферне електричне поле та викликавши розряд у хмарах, які за звичайних умов узагалі не породили б блискавку.
Цей інцидент 57 років тому змусив NASA докорінно переглянути метеорологічні вимоги до запусків. Стало зрозуміло, що уникати лише видимих гроз недостатньо — необхідно враховувати невидимий електричний стан атмосфери. Навколо стартового майданчика встановили додаткові датчики, а під час запусків Apollo 13 та Apollo 14 у 1970–1971 роках провели спеціальні вимірювання. Сьогодні метеорологи перед кожним стартом обов’язково аналізують не лише вітер і тип хмарності, а й напруженість електричних полів в атмосфері.
Раніше ми повідомляли про те, як суперкомп’ютер NASA відтворив у деталях посадку Apollo 12 на Місяць.
За матеріалами WRAL