У ці дні всі прихильники космонавтики відзначають знаменну дату: 55 років висадки людей на Місяць. На жаль, досить велика кількість людей не вірить у реальність цієї події. У нашому минулому матеріалі ми розповіли про п’ять головних міфів, які так люблять згадувати прихильники теорії змови. Сьогодні ми поговоримо про незалежні докази того, що висадка на Місяць справді мала місце.
Знімки місць посадки Apollo
Багато конспірологів часто люблять наводити досить дивний аргумент, що якби NASA хотіла довести реальність висадки людей на Місяць, то зазнімкувала б місця посадок за допомогою телескопа Hubble. Але, по-перше, його роздільна здатність недостатня для такого знімкування. А по-друге — навіть якби Hubble міг зробити такий знімок, то це не мало б жодного значення, адже його так само могли назвати фальсифікацією.
Але хоча Hubble не може зазнімкувати місця висадок Apollo, це неодноразово робили космічні апарати, що перебувають на навколомісячній орбіті. Одним із них є LRO. Деталізації його знімків достатньо, щоб побачити посадковий ступінь місячного модуля, залишені астронавтами сліди й навіть тінь від флагштока.
Звичайно, це зовсім не аргумент для конспірологів. Адже LRO управляється NASA, а отже, всі знімки є підробленими. Однак місця посадки Apollo знімкували й космічні апарати з інших країн. Наприклад, індійський «Чандраян-2». Його знімки за деталізацією навіть перевершують зображення LRO. Пейзаж навколо місць посадки Apollo в точності відповідає кадрам, зробленим американськими астронавтами.
Китайські апарати також проводили знімкування місць посадки Apollo. Хоча якість отриманих ними зображень помітно поступається знімкам LRO та «Чандраяна-2», але на них все одно можна розглянути темну пляму на місці посадки місячного модуля, а також залишений астронавтами ровер.
Лазерні відбивачі
Американські відбивачі висаджувалися на Місяць не просто для того, щоб зазнімкуватися з прапором. Вони виконували комплексну наукову програму, що містила збір зразків, проведення експериментів і встановлення приладів, які потім працювали на місячній поверхні протягом кількох років.
А деякі інструменти, залишені астронавтами Apollo, використовуються й донині. Мова про кутникові відбивачі. Вони необхідні для лазерної локації Місяця. Вчені направляють з Землі промінь лазера на відбивач, після чого фіксують сигнал, який відбився. Це дає змогу визначити відстань до супутника з похибкою всього в кілька міліметрів. Саме завдяки відбивачам Apollo свого часу вдалося з’ясувати, що кожного року Місяць віддаляється від Землі на 3,8 см.
Використання кутникових відбивачів не є виключною прерогативою американських учених. У роки Холодної війни радянські дослідники неодноразово вимірювали відстань до Місяця, використовуючи відбивачі Apollo. А 2018 року Китай провів перший у своїй історії експеримент із лазерної локації Місяця. Для нього використовувався відбивач, встановлений експедицією Apollo 15.
Космічне сміття
Яка дія була однією з перших, зроблених людьми після посадки на Місяць? Ні, не вихід на поверхню. Це викид сміття. Перед тим, як Ніл Армстронг зробив свій знаменитий маленький крок, екіпаж Apollo 11 викинув з кабіни пакет із накопиченим сміттям. Зараз цей факт часто згадують з іронією, як приклад того, що де б не з’являлися люди, вони постійно все засмічують — навіть якщо йдеться про інше небесне тіло.
Але те ж саме сміття також є одним з найбільш переконливих доказів реальності програми Apollo. У 2002 році астроном-аматор Вільям Йон виявив об’єкт, який отримав позначення J002E3. Спочатку він був класифікований як астероїд, але досить швидко стало зрозуміло, що йдеться про щось більш незвичайне. Аналіз його спектра показав, що він має штучне походження: вченим вдалося знайти сліди алюмінію, чорної та білої фарби. Це, а також розміри об’єкта та характеристика його орбіти дозволили вченим дійти висновку, що це третій ступінь ракети Saturn V. Найімовірніше тієї, що використовувалася для запуску місії Apollo 12.
У космосі залишилися й інші відпрацьовані верхні ступені Saturn V, а також місячний модуль експедиції Apollo 10. Усі вони мають величезну цінність для техноархеологів майбутнього.
Крім того, не варто забувати про перші ступені Saturn V, які після відділення падали в океан. У 2013 році експедиція, яку фінансував мільярдер Джефф Безос, знайшла на глибині 4,5 кілометра на дні Атлантичного океану перший ступінь тієї ракети, яка відправила в космос експедицію Apollo 11. Частина її фрагментів була потім піднята на поверхню і після реставрації виставлена в музеї.
Зовнішні спостерігачі
Польоти Apollo були, без перебільшення, подією століття. За ними стежили сотні астрономів по всій земній кулі. Вони бачили та знімкували основні етапи запуску, на кшталт відділення ступенів і активації двигунів. Результати цих спостережень пізніше публікувалися в тематичних астрономічних журналах. Спостерігачам навіть вдалося побачити хмару, що утворилася навколо космічного корабля Apollo 13 після того, як у нього вибухнув кисневий бак.
Різні радіоаматори та радіоастрономи також слухали перемовини між кораблями та наземними станціями й фіксували передачі з Місяця. Наприклад, співробітникам Бохумської обсерваторії вдалося записати телевізійні сигнали Apollo 16. На них зображені тільки астронавти і немає голосу з ЦУП, оскільки сигнал надходив тільки з Місяця.
Звичайно, за польотами Apollo пильно стежили й в СРСР. Адже місячні перегони були частиною глобального протистояння наддержав, тож будь-якій космічній активності потенційного супротивника приділялася пильна увага. На науково-вимірювальному пункті № 10 (НВП-10) під Сімферополем було встановлено апаратуру для перехоплення трансляцій з борту американських космічних кораблів. Радянські фахівці постійно слухали їхні переговори з Землею, а кораблі, що перебували біля узбережжя Флориди, відстежували самі пуски ракет Satun V. Радянський радіотелескоп РАТАН-600 пізніше перехоплював сигнали від залишених астронавтами на Місяці приладів.
Місячний ґрунт
На відміну від заяв конспірологів, насправді доставлений астронавтами Apollo місячний ґрунт, нікуди не пропадав. Він досі продовжує активно вивчатися дослідниками по всьому світу. Усі проведені аналізи підтверджують космічне походження доставлених зразків, а їхній ізотопний склад дав змогу довести місячне походження низки знайдених на Землі метеоритів.
Цікаво, що вік найстаріших місячних порід сягає 4,5 мільярда років, що робить їх на 200 мільйонів років старшими за найдавніші земні породи. Деякі мінерали, що містяться в них, на той момент були невідомі вченим і були знайдені на Землі вже після завершення польотів Apollo.
Саме аналіз місячних зразків призвів до того, що вченим довелося відкинути основні теорії формування Місяця, які домінували до польотів Apollo. На заміну їм прийшла імпактна гіпотеза, яка передбачає, що Місяць сформувався з уламків, викинутих під час зіткнення Землі з протопланетою. Попри деякі, поки що невирішені теоретичні моменти, на сьогодні, саме вона є домінуючою в науковій спільноті.
