Науковці дослідили область зореутворення G40.282−0.219, всередині якої існують окремі згущення. В одному вони виявили аж три майбутні зорі. Усі вони мають різну масу і перебувають на різних етапах формування.

Дослідження областей зореутворення
Як повідомляє сайт phys.org, астрономи за допомогою комплексу радіотелескопів ALMA в Чилі виявили три щільні ядра на різних етапах еволюції в масивному регіоні зореутворення G40.282−0.219, що проливає світло на фізичні та хімічні відмінності між ядрами всередині одного великого щільного скупчення.
За останні роки спостереження за допомогою Великої міліметрової/субміліметрової решітки Атаками (ALMA) показали, що масивні щільні скупчення часто складаються з багатьох менш масивних щільних ядер. Ці щільні ядра розташовані близько одне до одного, але відрізняються за масою, етапом розвитку та фізико-хімічними властивостями.
Раніше спостереження з низькою роздільною здатністю могли фіксувати лише загальні властивості масивних щільних скупчень, не розрізняючи окремі щільні ядра й не визначаючи їхні фізико-хімічні властивості та стадії розвитку.
Використовуючи дані ALMA, дослідники виявили три щільні ядра у масивному зоретворчому регіоні G40.282−0.219 та проаналізували їхні фізико-хімічні властивості й відносні еволюційні стадії з різних точок зору.
Три щільних зоряних ядра в еволюційній послідовності
G40.282−0.219 перебуває на відстані приблизно 3,4 кілопарсек від Землі, й попередні спостереження з низькою роздільною здатністю показали, що це масивний молодий зоряний об’єкт. Використовуючи дані ALMA, отримані в діапазоні 1,3 мм, команда розділила його на три щільні ядра, розташовані у межах однієї материнської хмари: MM1, MM2 і MM3.
Дослідження показало, що MM1 має найбільшу масу — близько 24,6 сонячних, але має найменшу кількість виявлених молекулярних спектральних ліній, і не було виявлено жодних пов’язаних викидів чи мазерів.
MM2 має масу близько 8,4 сонячних і створює потужний викид, причому його струмінь монооксиду кремнію (SiO) має швидкість близько 25 км/с.
MM3 має найменшу масу, близько 5,2 сонячних, але при цьому найвищу температуру пилу та найрізноманітніший набір молекул, а також містить метаноловий мазер класу II на частоті 6,7 ГГц. Тому в G40.282−0.219 існує еволюційна послідовність, від наймолодшого MM1 до найрозвиненішого MM3.
За словами дослідників, результати показують, що тільки комплексний підхід, який враховує кілька факторів — наприклад, масу, густину, температуру та інші фізичні властивості, наявність або відсутність викидів і струменів, багатство молекулярних спектральних ліній та типи виявлених мазерів — дає змогу точніше визначити етапи еволюції щільних ядер у регіонах формування масивних світил.