Туристичний путівник Сонячною системою

Останніми роками деякі приватні компанії зосередилися на роботі з реалізації різних проєктів, пов’язаних із космічним туризмом. Хтось пропонує суборбітальні рейси, хтось робить ставку на орбітальні готелі, а дехто збирається організовувати польоти «маршрутом Гагаріна». Але майже всі ці пропозиції мають одне спільне: вони так чи інакше обмежені навколоземним простором. Звичайно, ще є японський мільярдер Юсаку Маедзава, який збирається облетіти Місяць на кораблі Starship, але це більше нагадує разову акцію з досить невизначеною датою реалізації.

А тепер уявімо майбутнє, в якому подорожі у космос стануть буденною справою, доступною не лише купці багатіїв, а й середньому класу. Нескладно припустити, що в таких умовах межі космічного туризму теж почнуть розширюватися. Адже клієнти, які мають великі гроші, звісно, хотіли б отримати унікальний досвід, недоступний для простих смертних. Тож звичайного польоту на орбіту може виявитися замало.

На щастя для них, у космосі є безліч місць, здатних задовольнити запити на будь-який смак. У цьому матеріалі ми розглянемо найперспективніші з точки зору космічного туризму куточки Сонячної системи. Такий погляд може здатися досить оптимістичним, а то й зовсім утопічним, але не забуваймо, що не так давно словосполучення «космічний туризм» зустрічалося лише у фільмах та на сторінках фантастичних романів. Тож хтозна… можливо, у майбутньому згадані нами небесні тіла матимуть шалену популярність серед заможних людей і любителів гострих відчуттів.

Польоти у хмарах Венери

Якщо скласти перелік найбільш ворожих для людини планет Сонячної системи, то перше місце в ньому, безумовно, посяде Венера. Температура її поверхні досягає 470°С (це навіть більше, ніж на Меркурії), а атмосферний тиск у 90 разів перевищує земний. Людина не проживе на цій планеті й секунди. Важко сказати, коли технологія зможе досягти такого рівня, що дозволить нам безпечно прогулятися поверхнею Ранкової зорі, а потім повернутися додому цілими й неушкодженими.

Але, як не парадоксально, на Венері є область, умови в якій цілком сприятливі для людського існування. Вона розташована в атмосфері, на висоті майже 50 км над поверхнею планети. Тиск там можна порівняти з земним, а температура коливається в досить комфортному діапазоні — від 0 до 50°C. Варто додати, що венеріанська атмосфера майже повністю складається з вуглекислого газу, молекулярна маса якого майже у півтора рази більша, ніж у кисню. Тож якщо наповнити останнім оболонку повітряної кулі чи дирижабля — вони паритимуть у хмарах.

Ймовірно, у майбутньому небом Венери почнуть подорожувати повітряні кораблі, пасажири яких насолоджуватимуться видом її безкраїх хмар. Звичайно, творцям подібних апаратів доведеться вирішити низку серйозних проблем — зокрема, питання захисту від впливу ураганних вітрів і парів сірчаної кислоти. Але загалом подібна ідея не настільки фантастична, як здається на перший погляд. Кілька років тому NASA навіть провела комплексне дослідження проєкту пілотованого венеріанського дирижабля, що показало перспективність цієї концепції.

Місячна спелеологія

Місяць, безумовно, є одним із найперспективніших місць для космічного туризму. На його поверхні можна знайти чимало цікавих формацій на кшталт кратерів Тихо й Аристарх. Вартими уваги можуть бути й «історичні» локації — наприклад, місця посадок експедицій Apollo.

Але надра супутника нашої планети теж викликають неабиякий інтерес. Ученим вдалося виявити на Місяці багато печер, утворених потоками лави, що колись протікали по його поверхні. Довжина багатьох із них вимірюється кілометрами, а ширина дозволяє з легкістю розмістити всередині велику людську колонію. Подібні об’єкти можуть зацікавити туристів, які мають пристрасть до спелеології та бажають обстежити підземні комплекси, де ще ніколи не ступала нога людини.

Космічна археологія

На навколоземних орбітах перебувають тисячі космічних апаратів, що вийшли з ладу. Більшість із них не являють особливого археологічного інтересу, але серед космічного сміття трапляються й досить цікаві експонати — наприклад, запущений ще 1958 року другий американський штучний супутник Vanguard 1 чи перший в історії інфрачервоний космічний телескоп IRAS. У майбутньому всі ці об’єкти могли би стати частиною «екскурсійного туру», присвяченого історії розвитку космонавтики.

У міжпланетному просторі також можна знайти вельми цікаві з історичної точки зору апарати серії Mariner, радянські станції «Вега» та зонд Giotto, що досліджував комету Галлея (1P/Halley). Окремої уваги, безумовно, варті релікти програми Apollo — зокрема, треті ступені ракет Saturn V і місячний модуль Apollo 10. Вони збереглися на самостійних геліоцентричних орбітах, що дає можливість їх відвідування у майбутньому.

Мегагори та мегаканьйони Марса

За розмірами Марс істотно поступається нашій Землі. Проте саме він є «батьківщиною» для найдивовижніших планетологічних структур Сонячної системи, здатних зацікавити безліч туристів. Йдеться про Долини Маринера та гору Олімп.

Долини Маринера — це найбільша відома нам система каньйонів, у порівнянні з якою знаменитий Великий каньйон річки Колорадо здається ліліпутом. Її загальна  протяжність становить 4500 км, ширина сягає 200 км, а глибина деяких ділянок — 8 км. Вона практично цілком могла би вмістити Еверест!

Якщо якась структура Марса і вражає уяву більше, ніж Долини Маринера, то це, звісно, гора Олімп. Таку назву має згаслий вулкан заввишки 26 км. Його виверження тривало мільярди років, що у поєднанні з меншою марсіанською гравітацією дозволило йому вирости до неймовірно великих розмірів. Діаметр основи Олімпу становить 600 км, він займає територію майже 300 тис. км². Це можна порівняти з площею Італії.

Важко уявити, який вигляд відкриється мандрівникові з вершини мегавулкана, та можна не сумніватися, що сходження на Олімп стало би найбільшим досягненням для будь-якого альпініста. Гора настільки велика, що якщо встати на її найвищій точці, то її схили простягатимуться за горизонт. До того ж атмосферний тиск на вершині становить лише 2% від тиску на поверхні Марса. А це означає, що відважний альпініст фактично опиниться в умовах космічного простору.

На дні Європи

Умови на поверхні Європи — одного з чотирьох найбільших супутників Юпітера — можуть здатися не надто сприятливими з точки зору потенційного туризму. Через близькість радіаційних поясів газового гіганта мандрівник, який надумає прогулятися крижаною поверхнею без відповідних засобів захисту, отримає смертельну дозу опромінення лише за добу.

Але якщо людству коли-небудь вдасться пробитися крізь багатокілометрову крижану кору Європи, йому відкриється зовсім інший світ: гігантський океан, глибина якого сягає 100 км, а об’єм набагато перевищує всі запаси води на Землі. У порівнянні з його масштабами найглибші земні западини здадуться маленькими калюжами.

Завдяки своїм розмірам океан Європи може приховувати у собі безліч сюрпризів. Можна не сумніватися, що рано чи пізно знайдеться людина, яка захоче підкорити його та дістатися найглибшої точки.

Гейзери Енцелада і Тритона

Гейзери по праву вважаються одним із найдивовижніших природних чудес нашої планети. Багато туристів відвідують Ісландію та Єллоустонський національний парк у США, щоб помилуватися величними виверженнями. Але подібні явища характерні не тільки для Землі. Їх можна знайти й на деяких супутниках планет-гігантів — зокрема, на Енцеладі та Тритоні.

Гейзери Енцелада розташовані у розломах, зосереджених поблизу його південного полюса. В основному вони викидають у космос воду у вигляді пари та дрібного льодяного пилу. Вважається, що її джерелом є підповерхневий океан супутника. Зроблені апаратом Cassini світлини дозволяють скласти певне уявлення про те, яка неймовірна картина відкриється «гостям» Енцелада. Його гейзери настільки активні, що викинута ними вода сформувала навколо Сатурна ціле кільце.

Існують гейзери й на найбільшому супутнику Нептуна — Тритоні. На відміну від Енцелада, вони викидають в основному азот. Висота їхніх струменів сягає 8 км. У поєднанні з величним Нептуном, що нерухомо висить у тритоніанському небі (супутник постійно повернутий до нього однією і тією ж стороною), ці викиди, безумовно, здатні створити вельми ефектне видовище.

Тритон також може зацікавити туристів своїми незвичайними ландшафтами. Через припливну взаємодію з Нептуном у минулому поверхня супутника кілька разів розплавлялась, а потім замерзала. Щоразу цей процес охоплював все менший обсяг речовини, поки, врешті-решт, вона повністю не застигла. Відтоді на Тритоні лишилися гігантські замерзлі озера з берегами у вигляді величезних східчастих терас, висота «сходинок» яких сягає кілометра. Вони могли би стати прекрасною альтернативою знаменитим норвезьким фьордам.

Серфінг і польоти на Титані

Титан є одним із двох тіл у Сонячній системі, на поверхні якого відбувається повноцінний кругообіг рідини. Але якщо на нашій планеті цією рідиною є вода, то на Титані — суміш рідких вуглеводнів (переважно метану й етану). Завдяки місії Cassini ми знаємо, що в районі північного полюса супутника є низка постійних вуглеводневих резервуарів — великих озер, куди впадають річки. Найбільший із них за площею можна порівняти з Каспійським морем. У цих озерах є острови та формуються крижини.

Отже, на спеціальному човні можна буде вирушити у плавання метановими «водами» Титана. Хтозна, можливо, в недалекому майбутньому це місце стане одним із найкращих для проведення позаземної регати.

Також Титан — єдиний супутник у Сонячній системі, що має потужну атмосферу. А це суттєво збільшує його туристичний потенціал. Тут можна здійснювати стрибки з парашутами, займатися пара- та дельтапланеризмом.

Але це ще не все. Оскільки сила тяжіння на Титані всемеро менша, ніж на Землі, а його атмосфера щільніша, це означає, що людина там буквально зможе літати, як птах. Для підйому в небо достатньо буде просто махати «крилами», прикріпленими до рук. У всякому разі, так стверджує теорія. Можливо, коли-небудь хтось перевірить її на практиці.

Бейзджампінг на Міранді

Попри скромні розміри, супутник Урана Міранда має унікальний рельєф, що нагадує дивовижну мозаїку, де можна знайти абсолютно все: поцятковані гігантськими каньйонами великі рівнини, величезні розломи й тріщини, долини, давні кратери, хребти, западини, скелі й тераси. Вважається, що такою різноманітністю цей супутник зобов’язаний катастрофі, яка сталася на зорі еволюції Сонячної системи. Міранда була розбита на частини під час зіткнення з іншим небесним тілом, після чого її уламки знову зібралися докупи під дією сил гравітації.

Одним із найвизначніших місць, що вражає уяву, є уступ Верони. За деякими оцінками, висота цього обриву сягає 20 км. Він є найбільшим подібним утворенням у всій Сонячній системі.

Поєднання такої висоти та вкрай низької сили тяжіння, що становить лише 0,8% від земної, створює інтригу. Якщо стрибнути з уступу вниз, тривалість вільного падіння складе приблизно 12 хвилин. А це значить, що він може стати справжньою меккою для космічних бейзджамперів, охочих до нової порції адреналіну. Стрибки з уступу Верони були показані у відомому короткометражному фільмі Wanderers.

Єдине, що потрібно врахувати екстремалам — відсутність на Міранді атмосфери. Тому для м’якої посадки їм доведеться використовувати не парашут, а якийсь пристрій на кшталт реактивного ранцю: швидкість падіння на фінальній ділянці спуску становитиме понад 200 км/год.

Круїз азотним морем Плутона

П’ять років тому апарат New Horizons показав нам Плутон. Завдяки переданим знімкам ми дізналися, що карликова планета має «серце» — величезну область характерної форми. Її західну частину займає рівнина Супутника.

Це один із найдивніших регіонів у Сонячній системі. Рівнина вкрита замерзлим азотом, посеред якого розташована низка ізольованих формацій з більш звичного нам водяного льоду, що відкололися від навколишніх гірських регіонів. Оскільки водяний лід має меншу густину, ніж азотний, ці фрагменти не тонуть. Фактично вони нагадують айсберги, що дрейфують посеред безкрайнього азотного моря Плутона.

Завдяки цьому в майбутньому рівнина Супутника могла би стати чудовим місцем для оглядових екскурсій, на кшталт турів на круїзних кораблях, які зараз влаштовують біля узбережжя Гренландії й Антарктиди. При цьому космічним туристам не варто побоюватися повторення історії з «Титаніком»: швидкість руху айсбергів Плутона невелика та складає лише кілька сантиметрів на рік, тобто несподіване зіткнення з ними мандрівникам не загрожує.

Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!

Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine