Планети біля однієї з найближчих до нас зір виявилися непридатними для життя. Вони обертаються надто близько до свого світила і майже напевно втратили газову оболонку ще мільярди років тому. До того ж їхні надра складаються з мінералу, який погано утримує воду.
Хімія надр
За хімічним складом самої зорі можна судити, з чого зроблені її планети. Команда з Кембриджського університету проаналізувала спектр і виявила аномально високий вміст магнію у порівнянні з іншими світилами того самого типу.
Через це у глибинах усіх чотирьох тіл має переважати периклаз — рідкісний мінерал на основі оксиду цього ж елемента. На Землі він трапляється лише на глибині кількох сотень кілометрів.
Провідний автор роботи Ксандер Бірн з Інституту астрономії в Кембриджі пояснює, що на нашій планеті магній іде переважно на утворення олівінів, а вони добре зберігають вологу всередині. Периклаз на це не здатний. Результати дослідження опубліковані в рецензованому журналі Monthly Notices of the Royal Astronomical Society.
Занадто близькі орбіти
Усі чотири світи рухаються на відстані від одного до чотирьох відсотків земної орбіти. Навіть найдальший із них розташований вдесятеро ближче до червоного карлика, ніж Меркурій до Сонця.
Магазин від Universe Space Tech
Дитяча бананка Noosphere – Space Explorer
До товаруЗа таких умов планети майже напевно перебувають у припливному захопленні й повернуті до зорі одним боком. Денна півкуля кожної з них десять мільярдів років поспіль отримувала потік випромінювання і спалахів, бо саме такий вік визначили за спектральним аналізом.
Куди зникли атмосфери
Газові оболонки протрималися приблизно два мільярди років, після чого тиск випромінювання зніс їх у космос, як повідомляє Universe Today. Слабке тяжіння тіл, легших за Землю, не втримало речовину під постійним потоком частинок від свого світила.
Ксандер Бірн формулює це просто. Планети завжди мали бути ворожими до життя, бо надто мала гравітація у поєднанні з близькою орбітою не лишає атмосфері жодних шансів.
Стійкі співвідношення періодів
Компактні системи часто нестабільні через гравітаційну взаємодію самих тіл. Вони або стикаються між собою, або залишають околиці зорі й перетворюються на планети-блукачі.
Тут такий сценарій малоймовірний, бо три внутрішні світи рухаються у стійкому співвідношенні періодів, 9 до 12 до 16. Схожий механізм діє в галілеєвих супутниках Юпітера Іо, Європи й Ганімеда з пропорцією 1 до 2 до 4.
Що шукатимуть далі
Тіла такого розміру донині майже випадали з поля зору астрономів, бо великі світи помітити значно легше. Ксандер Бірн очікує, що чутливість нових інструментів зменшить цей перекос, і кам’янистих планет завбільшки із Землю або менших знаходитимуть дедалі частіше.
Наступним кроком стане запуск європейського телескопа для пошуку планетних транзитів і зоряних осциляцій PLATO, який готує ESA. Апарат має вести тривалі спостереження за яскравими світилами та фіксувати найменші коливання їхнього блиску.
Парадокс у тому, що біля цієї ж зорі перше відкриття оголосили ще в 1960-х, причому йшлося про газовий гігант. Астрометричні виміри Пітера ван де Кампа згодом пояснили дефектом обладнання, а реальні планети виявилися в тисячі разів меншими.
