Маленькі червоні цятки на знімках James Webb можуть бути галактиками, у центрах яких утворюються перші надмасивні чорні діри. Кожна така діра виникає з колапсу надмасивної зорі і лишається схованою в щільному газовому диску, з якого ця зоря утворилася. За новим моделюванням, так пояснюються і дивний спектр цяток, і їхнє зникнення.

Пастка для рентгенівського випромінювання
Команда Деніела Вейлена з Портсмутського університету змоделювала, як у ранньому Всесвіті хмара газу стікає в диск і замість безлічі менших зір утворює одну надмасивну. Через один-два мільйони років ця зоря колапсує, і так виникає чорна діра прямого колапсу масою близько ста тисяч мас Сонця. Стаття вийшла в рецензованому журналі The Astrophysical Journal Letters.
У центрі диска густина перевищує десять мільярдів частинок на кубічний сантиметр, і рентгенівське випромінювання чорної діри застрягає в газі. Його окремо підсилили до рівня чорної діри в 10 мільйонів мас Сонця, але воно й тоді не прорвалося назовні. Інше випромінювання частково виходить, тому об’єкт яскравий, але без рентгенівського сигналу.
Від того, чим є цятки, залежить, як пояснити надто масивні для свого віку чорні діри на знімках James Webb. Залишки перших зір мали масу в десятки чи сотні мас Сонця, а чорні діри прямого колапсу стартують одразу зі ста тисяч, тож мають фору в рості.
Магазин від Universe Space Tech
Журнал Астероїди і Комети №1 2026 (194)
До товаруДві джерела одного світіння
На знімках цятки червоні, бо найбільше енергії випромінюють у червоному та інфрачервоному діапазонах. Але вони яскраві і в ультрафіолеті, а ось у проміжному діапазоні між ними тьмяніші. Через це графік їхньої яскравості за довжиною хвилі має два підйоми з провалом посередині і нагадує літеру V. Такого поєднання не дає ні звичайна запилена галактика, ні відомий тип активного ядра, тож довго було незрозуміло, звідки беруться обидва підйоми.
За моделлю, джерел два. Червоний підйом дає газ навколо прихованої чорної діри, а ультрафіолетовий дають зорі щільного скупчення поруч. Ці зорі разом важать 120 мільйонів мас Сонця і зібрані в ділянці близько тисячі світлових років у поперечнику. Скупчення таке щільне, бо газ у галактиці концентрується до центру, де й утворюються зорі.
Центр скупчення в моделі зміщений від чорної діри приблизно на 250 світлових років. У цятках, збільшених гравітаційним лінзуванням, червону й ультрафіолетову складові теж розділяє від 160 до 330 світлових років, що свідчить на користь моделі.
Збіг зі спостереженнями
Розрахунки порівняли зі спектрами п’яти реальних цяток і отримали добрий збіг. Для найвіддаленішої з них раніше оцінювали масу чорної діри в 300 мільйонів мас Сонця, а зір у мільярд. Такі маси важко пояснити, бо поки діра росла, зореутворення мало б якось пригальмувати. Спектр цієї цятки вдалося відтворити з дірою в 10 мільйонів і зорями на 120 мільйонів мас Сонця.
Попередні версії, від надмасивних зір до компактних зоряних скупчень, пояснювали лише частину спостережень. Тому Universe Today називає нову модель найкращим поясненням цяток на сьогодні.
Чому цятки зникли
Цяток було багато через 600 мільйонів років після Великого вибуху, а до 1,5 мільярда років стало значно менше. За іншими моделюваннями, чорні діри прямого колапсу найчастіше утворювалися через 500–650 мільйонів років, доки газ не збагатився важчими елементами. Важчі елементи ефективніше охолоджували газ, тож хмара розпадалася на безліч менших згустків, з яких утворювалися зорі значно меншої маси, і нові чорні діри прямого колапсу вже не виникали.
Чорні діри, що вже існували, росли далі, аж поки їхнє рентгенівське випромінювання не прорвалося крізь диск і характерний спектр цятки не зник. «Можливо, ми спостерігаємо народження перших надмасивних чорних дір», — каже Деніел Вейлен.
У кількох перших програмах космічного телескопа Roman червоні цятки шукатимуть ближче до нашої епохи. Команда Василія Кокорева з Техаського університету в Остіні з’ясовуватиме, чи справді їх стає менше з часом. Різкий спад свідчитиме на користь фази росту чорних дір.