Астрономи знайшли джерело загадкових спалахів масивної зорі

У масивної нестабільної зорі в далекій галактиці понад десять років регулярно трапляються спалахи, і тепер астрономи з’ясували чому. Поруч із нею обертається прихований компаньйон, найімовірніше чорна діра або нейтронна зоря. Під час чергового сплеску яскравості зафіксували рентгенівське випромінювання такої потужності, яку дає лише речовина, що падає на такий об’єкт. Компаньйон притягує частину речовини зорі щоразу, коли підходить до неї найближче, і саме це живить спалахи.

Галактика NGC 4559 із позначеною зорею AT 2016blu
Спіральна галактика NGC 4559 на поєднаному рентгенівському й оптичному зображенні. Квадратом позначено ділянку, де розташована зоря AT 2016blu. Авторство рентгенівського зображення NASA/CXC/Univ. of Virginia/M. Aghakhanloo et al., оптичного SDSS, обробка NASA/CXC/SAO/P. Edmonds

Спалахи за розкладом

Зоря AT 2016blu розташована в галактиці NGC 4559 приблизно за 30 мільйонів світлових років від нас і щонайменше в 33 рази масивніша за Сонце. До 2012 року її яскравість лишалася стабільною, а відтоді астрономи зафіксували 27 спалахів, які повторюються приблизно кожні 113 днів, як повідомляє NASA.

Зоря належить до яскравих блакитних змінних, масивних зір, що час від часу викидають частину оболонки. Зазвичай такі викиди нерегулярні, тож чіткий ритм AT 2016blu давно вказував на друге тіло на орбіті. Схожі спалахи роками давала й попередниця наднової SN 2009ip, і сусід може пояснити, чому такі зорі вибухають раніше, ніж передбачають моделі.

Рентгенівський слід

Природу компаньйона найпряміше розкривають рентгенівські дані. Зіткнення зоряних вітрів, тобто потоків газу від двох масивних зір, дає лише помірне рентгенівське випромінювання, а речовина, що падає на чорну діру чи нейтронну зорю, світить незрівнянно потужніше.

Космос для кожного

Магазин від Universe Space Tech

Комплект журналів Сонце, Місяць та Марс

До товару

Регулярність дала змогу передбачити спалах у березні 2026 року, і одразу після його максимуму команда Можган Агаханлу з Університету Вірджинії провела спостереження на рентгенівській обсерваторії Chandra. Лише за допомогою цієї обсерваторії можна відокремити AT 2016blu від сусіднього, значно потужнішого рентгенівського джерела. Без вчасно отриманих даних команда, за словами Можган Агаханлу, «не могла зрозуміти, що це спричиняє».

Зоря AT 2016blu у спокійному стані і під час спалаху
Зоря AT 2016blu на рентгенівських знімках обсерваторії Chandra 2001 і 2002 років та березня 2026 року і на оптичних знімках телескопа KAIT у спокійному стані і під час спалаху. Авторство рентгенівських зображень NASA/CXC/Univ. of Virginia/M. Aghakhanloo et al., оптичних NSF/KAIT

На архівних знімках Chandra 2001 і 2002 років у цьому місці нічого не було видно, а тепер рентгенівська світність зросла щонайменше в 100 разів. Система випромінює в рентгенівському діапазоні приблизно в 100 тисяч разів більше енергії, ніж Сонце в усіх діапазонах. У Ети Кіля, найвідомішої яскравої блакитної змінної Галактики, зіткнення вітрів із компаньйоном дає в максимумі лише близько 50 сонячних світностей. Таку потужність може дати тільки падіння речовини на компактний об’єкт.

Механізм спалахів

Орбіта компаньйона витягнута, тож раз на 113 днів він підходить до зорі особливо близько і, ймовірно, саме тоді притягує частину її вітру. Газ закручується в диск довкола компактного об’єкта, від тертя і стиснення нагрівається до мільйонів градусів і світить у рентгені.

Видимий спалах при цьому приблизно в 100 разів яскравіший за рентгенівський. Густий газ, викинутий зорею, поглинає майже весь рентген і перевипромінює його енергію у видимому світлі, тож назовні рентгеном виходить лише близько 1%, оцінюють автори статті в рецензованому журналі The Astrophysical Journal.

Чорна діра чи нейтронна зоря

Тип компаньйона поки невідомий. На нейтронну зорю вказали б регулярні рентгенівські пульсації від її обертання, але за чотири дні зареєстрували лише кілька десятків фотонів, а для їх пошуку цього замало.

Художня ілюстрація нейтронної зорі. Джерело ESA

Світність системи майже сягає порогу ультраяскравих рентгенівських джерел, а справжній максимум могли пропустити. Тому автори вважають AT 2016blu кандидатом у такі джерела, походження яких досі до кінця не зрозуміле.

Спалахи, ймовірно, почалися 2012 року тому, що зоря поступово збільшується, на що вказує зростання її яскравості в даних космічного телескопа Gaia. Поки вона була меншою, компаньйон отримував від неї замало речовини. Якщо ж зоря роздулася тимчасово, спалахи згодом припиняться, і це покажуть наступні роки спостережень.

Новини інших медіа
Астрономи знайшли джерело загадкових спалахів масивної зорі
Загадку згасання зореутворення перевірили на далекій групі галактик
Астрономи вперше побачили зникнення газового гіганта з поля зору
ALMA виявила три зоряних ядра на різних стадіях еволюції всередині однієї газової хмари
Нещодавно відкритий об’єкт заповнює проміжок між нейтронними зорями та чорними дірами
Аварія на першій хвилині польоту: як блискавка ледь не зірвала місію Apollo 12
Небачений масштаб для астрофізики: створена найбільша симуляція Всесвіту
На швидкості комахи: зонд Hera вивчає наслідки тарана астероїда Діморф
Starship уп’ятнадцяте вирушив в космос. Перший ступінь спіймати не вдалося
Джерелом дивних радіоспалахів виявився двійник Сонця поруч із пульсаром