У масивної нестабільної зорі в далекій галактиці понад десять років регулярно трапляються спалахи, і тепер астрономи з’ясували чому. Поруч із нею обертається прихований компаньйон, найімовірніше чорна діра або нейтронна зоря. Під час чергового сплеску яскравості зафіксували рентгенівське випромінювання такої потужності, яку дає лише речовина, що падає на такий об’єкт. Компаньйон притягує частину речовини зорі щоразу, коли підходить до неї найближче, і саме це живить спалахи.

Спалахи за розкладом
Зоря AT 2016blu розташована в галактиці NGC 4559 приблизно за 30 мільйонів світлових років від нас і щонайменше в 33 рази масивніша за Сонце. До 2012 року її яскравість лишалася стабільною, а відтоді астрономи зафіксували 27 спалахів, які повторюються приблизно кожні 113 днів, як повідомляє NASA.
Зоря належить до яскравих блакитних змінних, масивних зір, що час від часу викидають частину оболонки. Зазвичай такі викиди нерегулярні, тож чіткий ритм AT 2016blu давно вказував на друге тіло на орбіті. Схожі спалахи роками давала й попередниця наднової SN 2009ip, і сусід може пояснити, чому такі зорі вибухають раніше, ніж передбачають моделі.
Рентгенівський слід
Природу компаньйона найпряміше розкривають рентгенівські дані. Зіткнення зоряних вітрів, тобто потоків газу від двох масивних зір, дає лише помірне рентгенівське випромінювання, а речовина, що падає на чорну діру чи нейтронну зорю, світить незрівнянно потужніше.
Магазин від Universe Space Tech
Комплект журналів Сонце, Місяць та Марс
До товаруРегулярність дала змогу передбачити спалах у березні 2026 року, і одразу після його максимуму команда Можган Агаханлу з Університету Вірджинії провела спостереження на рентгенівській обсерваторії Chandra. Лише за допомогою цієї обсерваторії можна відокремити AT 2016blu від сусіднього, значно потужнішого рентгенівського джерела. Без вчасно отриманих даних команда, за словами Можган Агаханлу, «не могла зрозуміти, що це спричиняє».

На архівних знімках Chandra 2001 і 2002 років у цьому місці нічого не було видно, а тепер рентгенівська світність зросла щонайменше в 100 разів. Система випромінює в рентгенівському діапазоні приблизно в 100 тисяч разів більше енергії, ніж Сонце в усіх діапазонах. У Ети Кіля, найвідомішої яскравої блакитної змінної Галактики, зіткнення вітрів із компаньйоном дає в максимумі лише близько 50 сонячних світностей. Таку потужність може дати тільки падіння речовини на компактний об’єкт.
Механізм спалахів
Орбіта компаньйона витягнута, тож раз на 113 днів він підходить до зорі особливо близько і, ймовірно, саме тоді притягує частину її вітру. Газ закручується в диск довкола компактного об’єкта, від тертя і стиснення нагрівається до мільйонів градусів і світить у рентгені.
Видимий спалах при цьому приблизно в 100 разів яскравіший за рентгенівський. Густий газ, викинутий зорею, поглинає майже весь рентген і перевипромінює його енергію у видимому світлі, тож назовні рентгеном виходить лише близько 1%, оцінюють автори статті в рецензованому журналі The Astrophysical Journal.
Чорна діра чи нейтронна зоря
Тип компаньйона поки невідомий. На нейтронну зорю вказали б регулярні рентгенівські пульсації від її обертання, але за чотири дні зареєстрували лише кілька десятків фотонів, а для їх пошуку цього замало.

Світність системи майже сягає порогу ультраяскравих рентгенівських джерел, а справжній максимум могли пропустити. Тому автори вважають AT 2016blu кандидатом у такі джерела, походження яких досі до кінця не зрозуміле.
Спалахи, ймовірно, почалися 2012 року тому, що зоря поступово збільшується, на що вказує зростання її яскравості в даних космічного телескопа Gaia. Поки вона була меншою, компаньйон отримував від неї замало речовини. Якщо ж зоря роздулася тимчасово, спалахи згодом припиняться, і це покажуть наступні роки спостережень.