Першій контрактній доставці CRS-1 виповнюється 14 років

Восени 2012 року під час місії CRS-1 екіпаж навколоземної станції вперше отримав припаси, які приватна компанія доставила за контрактом, як звичайну посилку. Відтоді американська космічна агенція купує дедалі більше таких послуг, від перевезення вантажів до польотів астронавтів, а згодом планує орендувати й місце на комерційних орбітальних комплексах.

Доставлення як послуга

Чотирнадцять років тому космічна агенція США вперше відправило припаси на орбіту так, як звичайна людина замовляє посилку. Купували при цьому не ракету і не корабель, а сам рейс із вантажем. Техніка лишалася у власності приватної компанії, яка її збудувала.

Перше таке доставлення почалося в ніч на 8 жовтня 2012 року близько пів на четверту за київським часом (у Флориді тоді був вечір 7 жовтня). З мису Канаверал стартувала ракета Falcon 9 компанії SpaceX із вантажним кораблем Dragon, і за два дні його пришвартували до Міжнародної космічної станції (МКС). Так відбулася місія SpaceX CRS-1, перший рейс за програмою комерційного постачання NASA (Commercial Resupply Services).

NASA без космічної вантажівки

Щоб зрозуміти, чому аерокосмічна адміністрація вирішила купувати рейси, треба повернутися на рік назад. Влітку 2011 року NASA завершила програму Space Shuttle. Ці багаторазові кораблі десятиліттями возили на орбіту людей і великі вантажі, а головне, могли забрати з МКС обладнання і результати експериментів назад на Землю. Після їхнього останнього польоту в США не лишилося жодного власного засобу доставлення на станцію.

Припаси для екіпажу тоді доправляли російські «Прогреси», європейські та японські вантажні кораблі. Після розвантаження їх заповнювали відходами зі станції, й разом із ними вони згоряли в атмосфері, тож повернути щось на Землю можна було хіба в тісному спускному апараті «Союзу» поряд з астронавтами.

Вихід у NASA шукали ще до завершення польотів шатлів. Будувати новий державний апарат агенція не стала, бо хотіла, щоб у США з’явився ринок комерційних космічних перевезень, де за замовлення змагалися б кілька виконавців. З 2006 року NASA частково фінансувала розроблення приватних вантажних кораблів, а компанії вкладали й власні гроші. Наприкінці 2008 року з’явилися контракти вже на самі рейси. SpaceX отримала 1,6 млрд доларів за 12 польотів, Orbital Sciences 1,9 млрд за 8. Для компанії Ілона Маска цей контракт фактично став порятунком, бо вона тоді опинилася на межі банкрутства.

Здебільшого держава купує сам корабель і оплачує витрати на нього, навіть якщо розроблення дорожчає. Тут ціна кожного рейсу була фіксованою, тож перевитрати лягали на компанію. Натомість вона могла продавати запуски на тій самій ракеті іншим замовникам.

Відмова двигуна в польоті

Рейс CRS-1 почався з нештатної ситуації. Через 79 секунд після старту в одному з дев’яти двигунів першого ступеня раптово впав тиск, і його одразу вимкнули. Вибуху не було, хоча на нічних кадрах запуску видно уламки. Це розлетівся обтічник, що захищав пошкоджений агрегат від натиску зустрічного повітря. Ракету Falcon 9 проєктували саме на таку ситуацію, тож бортовий комп’ютер перерахував траєкторію, а інші вісім працювали довше за план. Корабель вийшов на потрібну орбіту.

Гірше склалося із супутником зв’язку компанії Orbcomm, який летів разом із кораблем як додатковий вантаж. Щоб вивести його вище, двигун другого ступеня мали ввімкнути ще раз. Через довшу роботу на старті пального витратили більше, і шанс успішно завершити цей маневр зменшився приблизно до 95 %. Правила безпеки МКС вимагали понад 99%, щоб відпрацьована ракета гарантовано не опинилася на перетині з орбітою станції, тож NASA на це не погодилося. Супутником довелося пожертвувати. Він лишився надто низько і за два дні згорів в атмосфері.

Сам корабель підійшов до станції 10 жовтня. Астронавти Акіхіко Хосіде з Японської агенції аерокосмічних досліджень і Суніта Вільямс із NASA захопили його роботизованою рукою МКС і пришвартували до модуля Harmony. Люк відкрили того ж дня, на добу раніше за план.

Усередині корабля було близько 400 кг припасів і обладнання, а разом із пакуванням трохи більше 900 кг. Майже три тижні екіпаж розвантажував його і складав те, що треба було повернути на Землю.

Корабель приводнився в Тихому океані 28 жовтня, приблизно за 400 км від мексиканського півострова Нижня Каліфорнія. На борту було понад 720 кг вантажу, зокрема морозильна камера зі зразками з наукових експериментів. Повернулася лише герметична капсула, а негерметичний відсік відокремили ще на орбіті, і він згорів в атмосфері.

Два міфи про Dragon

Поширена думка, що до CRS-1 жоден приватний корабель не діставався МКС. Насправді комерційний апарат був там ще за кілька місяців до того. Уперше корабель вийшов на орбіту ще в грудні 2010 року, і єдиним вантажем тоді була головка сиру, яку в SpaceX поклали на борт жартома. У травні 2012 року Dragon вирушив до станції в демонстраційному польоті, і 25 травня його пришвартували з 460 кг їжі, одягу й наукового обладнання. Після оцінки результатів NASA сертифікувала ракету й корабель для регулярних доставок. Той рейс був перевіркою у межах програми розроблення, тому першим оплаченим замовленням залишається CRS-1.

У новинах тих років про Dragon часто писали, що він зістикувався з МКС. Але тоді апарат мав би сам підійти до спеціального вузла на корпусі й закріпитися на ньому. Корабель першого покоління лише зависав приблизно за 10 метрів від станції, а далі астронавти підтягували його роботизованою рукою і швартували. Без участі екіпажу вантажні Dragon приєднуються до МКС лише з грудня 2020 року, відколи літає їхня нова версія.

Приватні станції замість МКС

Вантажні польоти Dragon за програмою комерційного постачання тривають досі. Крайній із них, CRS-34, стартував у травні 2026 року, і цього разу на МКС доставили близько 2950 кг проти приблизно 400 кг у першому рейсі. Наступна місія, CRS-35, запланована на листопад.

З 2020 року на кораблях Dragon нового покоління до станції літають і американські астронавти. Самій МКС до завершення роботи лишилося кілька років, і наприкінці 2030 року NASA планує звести її з орбіти за допомогою спеціального буксира, який будує SpaceX.

Після цього агенція хоче орендувати місце для своїх астронавтів на приватних станціях і бути там лише одним із клієнтів. Навесні 2026 року розглядали й інший варіант, з державним модулем, до якого компанії приєднували б власні блоки, але в червні від нього відмовилися. Комерційні орбітальні комплекси вже розробляють кілька американських фірм, проте жоден поки не працює в космосі. За умовами конкурсу, проєкт якого NASA оприлюднила в липні, претенденти мають бути готові до випробувального польоту з екіпажем уже у 2029 році.