Перлини жовтневого неба (частина 1)

У жовтні в середніх широтах Північної півкулі ніч опускається на землю з кожним днем ​​раніше і раніше. Небо майже весь час вкрите хмарами, що часто проливаються дощем. Однак і в таку пору іноді бувають погожі дні. Холодне повітря чисте і прозоре, а вночі небо мерехтить тисячами зір. У такі ночі, якщо на небі відсутній Місяць, можна, блукаючи осінніми сузір’ями, знайти безліч скарбів глибокого космосу: галактик, зоряних скупчень, планетарних і дифузних туманностей, подвійних і кратних зір. Які ж астрономічні події очікують на нас у першій половині жовтня?

10 жовтня близько 4^h відбудеться з’єднання Місяця та Меркурія. Кутова відстань між ними становитиме близько 5° (з території України це явище не спостерігається). Того ж дня ближче до вечора наш природний супутник пройде в 10° на північ від Венери, що в наших широтах теж спостерігати практично неможливо.

11 жовтня незабаром після опівночі за київським часом відбудеться поєднання Місяця з Юпітером. Перед їхнім заходом для українських спостерігачів видима відстань між світилами становитиме приблизно 5°.

14 жовтня відбудеться з’єднання Меркурія з Венерою, недоступне для спостережень в Україні (планети опустяться за обрій майже відразу після Сонця).

15 жовтня перед світанком можна буде побачити тісне з’єднання Місяця і Сатурна – вони виявляться менш ніж у 2° один від одного.

У першій половині ночі поблизу зеніту знаходиться ланцюжок зір майже однакового блиску, що утворюють сузір’я Андромеди (воно містить сотню 100 зір, видимих ​​неозброєним оком, три з них – α, β, δ – мають другу зоряну величину). Незважаючи на те, що це сузір’я досить велике, воно містить не так вже й багато примітних об’єктів далекого космосу.

Погляди всіх любителів астрономії незмінно приваблює Туманність Андромеди, відома з давніх-давен. Загальновідомий її опис дав арабський учений Ас-Суфі (903-986) ще 964 р. Європейські історики приписали відкриття туманності німецькому астроному Симону Марію, який спостерігав її 1612 р. за допомогою телескопа. Це найбільша галактика Місцевої групи – за деякими оцінками, вона містить близько трильйона зір. Наш Чумацький Шлях займає друге місце, він у 4-5 разів менший за Туманність Андромеди.

Пошуки M31 (3,4^m) не складають великої праці. Достатньо лише знайти зорю ν (ню) Андромеди — і галактика теж опиниться у полі зору астрономічного інструменту, особливо якщо він має велике поле зору. У гарну ніч в потужний телескоп вона простежується до 3° в довжину, а на фотографіях має розміри до 4°.

Як і Чумацький Шлях, M31 теж має супутники – еліптичні галактики M32 та M110. Перша з них (її блиск оцінюється в 8,l^m) являє собою карликову зоряну систему. Своїм тяжінням вона спотворює структуру спірального рукава Туманності Андромеди. Поверхнева яскравість M32 досить висока, тому її легко можна побачити в телескопи діаметром понад 60 мм як «розмиту» зірочку неподалік від яскравого центру M31. У 150-міліметровому рефлекторі чітко видно майже кругла форма галактики та майже зореподібне ядро.

Такий самий сумарний блиск (трохи менше 8^m) має карликова галактика M110, також гравітаційно пов’язана зі своєю більшою сусідкою. За класифікацією Хаббла вона належить до класу Е5 (Е6).

У 3,3° на схід від зjhs Андромеди знаходиться ще один об’єкт далекого космосу — галактика NGC 891 (10^m), видима з ребра. Однак через малу поверхневу яскравість шукати її краще з використанням телескопа діаметром не менше 100 мм на темному незасвіченому небі. Характерною особливістю цієї системи є широка смуга темної матерії, що простяглася в її екваторіальній площині. Візуально ця смуга помітна тільки в інструменти з апертурою не менше 200 мм при збільшеннях понад 100 крат.

Зоря Андромеди дозволить також знайти розсіяне скупчення NGC 752 (5,7^m), що містить не менше 90 зір блиском від 8,5^m. Воно розташоване порівняно близько до Сонця та займає значну площу на небі. У 150-міліметровому телескопі в ньому можна нарахувати 50-60 зір до 12-ї величини без помітної концентрації до центру.

Помітно складніше побачити галактику NGC 404 (10^m), розташовану біля зорі Мірак — β Андромеди (тому вона отримала неофіційну назву «Примара Мірака»). Щоб виділити її з яскравого навколозоряного ореолу, потрібний інструмент з об’єктивом не менше 130 мм. У 250-міліметровий рефлектор вона виглядає як округла цятка світла 4′ в діаметрі з більш яскравою серцевиною.

У сузір’ї Андромеди розташована лише одна яскрава планетарна туманність NGC 7662 (8,3^m; 32×28″), що входить до десятки найяскравіших подібних об’єктів земного неба. Вона досить відома і навіть має власну назву – “Блакитний сніжок”. Її нескладно виявити вже за допомогою невеликого 60-міліметрового рефрактора, при збільшеннях до 30 крат вона виглядає бірюзовою зірочкою.Шукати її найкраще, «відштовхуючись» від зорі ι (йота) Андромеди. Потім потрібно перевести шукач на зорю 13 Андромеди, розташовану у 2° на захід, 26′ на південний захід від якої знаходиться шуканий об’єкт. Якщо телескоп має мале поле зору, краще скористатися пошуковою картою, де в якості «останньої зупинки» зручніше взяти зорю TYC 3238-1161-1 (8,3^m), що знаходиться всього в 8,5′ на схід від NGC 7662.

У 250-міліметровий рефлектор при збільшенні 150× туманність видно як «пухку» кульку синюватого кольору з більш темним центром. Вона справді нагадує сніжок, що завис на тлі чорноти космосу. Якщо дивитися бічним зором, NGC 7662 втрачає об’єм і насиченість кольору (перетворюючись на плоский зелений диск), зате виглядає більшим і яскравішим. У місцевостях, що лежать на північ від 48-ї широти, вона є об’єктом, що не заходить. У 1,8 ° південно-західніше видно тонку смужку світла – спіральна галактика NGC 7640 (11^m).

У північно-західній частині сузір’я знаходиться ланцюжок із трьох зір, що мають позначення 3, 7 та 8 Андромеди. Остання з них є зручним орієнтиром для пошуку розсіяного скупчення NGC 7686 (5,6^m; 15′). У 150-міліметровий телескоп можна помітити дюжину зір 7-12^m, в центрі скупчення виділяється відносно яскрава помаранчева зоря шостої величини.

З південного заходу до Андромеди примикає велике сузір’я Пегаса. Вони утворюють великий «небесний ківш», що приблизно вдвічі перевищує за площею знаменитий ківш Великої Ведмедиці.

Головною пам’яткою Пегаса є яскраве шарове скупчення M15 (6,3^m). За рівнем концентрації зір до центру його відносять до IV класу. Його лінійний діаметр становить не менше 120 світлових років, на небі ми бачимо його під кутом 13′. Це один із найяскравіших представників кульових скупчень на осінньому небі. За відсутності Місяця і штучного засвічення при хорошому зорі його неважко побачити неозброєним оком як туманну зірочку на продовженні відрізка прямої, що проходить через зорі ε і Пегаса. Втім, тут можливі помилки: поруч зі скупченням знаходиться приблизно рівна йому по яскравості поодинока зоря. M15 добре видно у польовий бінокль, хоча його дифузна природа не відразу помітна. Сумарна яскравість сотень тисяч зір, що входять до складу скупчення, у 360 тис. разів перевищує яскравість Сонця. Підвищена щільність світил у його центрі пов’язана з наявністю там чорної діри проміжної маси (близько кількох тисяч сонячних мас).

Зовнішні частини скупчення (що містять зорі від 12,5^m) спостерігаються вже в 150-міліметровий інструмент, але розділити на окремі світила його центр не можуть навіть найбільші наземні телескопи. Чіткі зображення ядра M15 були отримані орбітальною обсерваторією Hubble у 2000 р. Знімок охоплює область діаметром 1,6 світлового року, всередині якої знаходяться десятки тисяч зір (їх щільність там у 100 тис. разів більша, ніж на околицях Сонця).

Майже точно в центрі скупчення знаходиться крихітна (зореподібна) планетарна туманність PK 66-27.1. Її можна виявити за допомогою вузькосмугового інтерференційного фільтра OIII, оскільки більшість випромінювання цього об’єкта припадає на зелену лінію двічі іонізованого кисню. Фільтр «відсікає» основну частину світла зір та виділяє туманність на їхньому фоні. Це одна з чотирьох планетарних туманностей у кульових скупченнях, відкритих до теперішнього часу.

M15 містить досить велику кількість змінних зір, 112 з яких знаходяться в ядрі. У скупченні було знайдено щонайменше 9 пульсарів (включаючи одну можливу систему подвійного пульсара).

За великими просторами Пегаса розсипано безліч галактик, але лише два десятки з них мають блиск вище 12-ї зоряної величини. Найяскравішою і найбільшою є NGC 7331 (9,4^m). Її можна виявити в 80-міліметровий телескоп в 4,5 ° на північ жовтої зорі 3-ї величини Матар – η (ця) Пегаса.

У інструменти діаметром 150 мм галактика виднима як туманна пляма овальної форми, у центрі якої помітно дископодібне ядро. Після адаптації ока можна помітити, що зовнішні частини туманного світіння мають клочкуватуу структуру. У телескопи з апертурою понад 350 мм краї спіральних гілок видно вже цілком виразно. З їхньою допомогою можна помітити й темну смугу, що відокремлює західний спіральний рукав від ядра, а також кілька прилеглих слабких галактик.

Загалом у пів градуса на південний захід від NGC 7331 знаходиться компактна група галактик, яка називається «Квінтет Стефана». Вона складається з п’яти взаємодійних систем: NGC 7317, 7318 (А+В), 7319 та 7320. Їх блиск відповідно дорівнює 13,6^m, 12,8^m, 13,1^m та 12,6^m. Тут бажано використовувати телескоп із діаметром об’єктиву понад 250 мм. Група красиво виглядає на знімках, коли стають видні у всій красі химерні форми галактик, що взаємодіють. Одна з них “падає” на іншу зі швидкістю мільйони кілометрів на годину, утворюючи величезну міжгалактичну ударну хвилю.

При зіткненні двох галактик NGC 7318B і NGC 7318A утворилися великі хмари молекулярного водню — тут спостерігається одне з «продуктивних» джерел з будь-яких помічених. Це явище було виявлено міжнародною командою вчених з Інституту ядерної фізики Товариства Макса Планка у Гейдельберзі. Вивчення цього явища може допомогти нам скласти уявлення про те, що відбувалося на ранніх етапах утворення Всесвіту, приблизно 10 млрд років тому.

У північно-східній частині Пегаса знаходиться зоря 4-ї величини, що позначається буквою π (пі), яка допоможе нам знайти відносно яскраву галактику NGC 7217 (10,2^m). Навівши телескоп на зорю, «опустимося» на 1,8 ° на південь і повернемо телескоп на 0,4 ° на захід. У 80-міліметрові інструменти тут видно дифузну пляму діаметром 3-4′ з помітним підвищенням яскравості до центру. Всього за кілька кутових хвилин на південний схід від галактики світить слабка зоря 10,7^m. Більші телескопи покажуть зореподібне ядро ​​блиском ~12^m та на межі — спіральні гілки цієї системи, видимої майже «плазом». При подальшому зростанні апертури та збільшення вона стає більш схожою на далекі зоряні скупчення, причиною чого, ймовірно, є своєрідна зерниста структура її периферійних областей.

У наступній статті ви дізнаєтеся про інші цікаві об’єкти та події жовтневого неба.