Скарби липневого неба (частина 1)

Ось і настав липень — сезон відпусток та канікул. На початку місяця ночі ще короткі, тому спостерігачі зоряного неба намагаються використати темний час якомога ефективніше.

1 липня о 2 годині 40 хвилин за київським часом можна побачити з`єднання Місяця з Марсом. На небі їх розділятиме лише 4°. На світанку 4 липня наш природний супутник пройде в 3° на південь від Нептуна (планету можна буде побачити тільки в бінокль).

6 липня Земля пройде афелій. Це слово – грецького походження і в перекладі означає буквально “від Сонця”. Цим терміном астрономи позначають точку орбіти будь-якого небесного тіла, що рухається навколо нашої зорі, в якій вона віддаляється від нього найсильніше. Отже, 6 липня 2018 р. наша планета опиниться в найдальшій від Сонця точці своєї орбіти — на відстані 152 095 566 км.

13 липня відбудеться сонячне затемнення, яке ми спостерігати не зможемо: місячна півтінь «накриє» лише Антарктиду, південь Австралії та острів Тасманія.

Нарешті, увечері 14 липня можна буде побачити Місяць за 3° від Меркурія. У другому літньому місяці закінчується період вечірньої видимості найближчої до Сонця планети. Цей період у наших широтах не буде надто сприятливим — тривалість її видимості після настання сутінків не перевищить 40 хвилин (навіть у найбільшій східній елонгації, яка настане 12 липня).

Трохи погіршаться умови спостережень Венери: на початку липня вона заходитиме за пів години до півночі за київським часом. Видимий діаметр диска перевищить 17 кутових секунд. Увечері 9 липня планета виявиться менш ніж за градус від Регули — найяскравішої зорі сузір’я Лева. Скоротиться і час видимості Юпітера (у середині місяця він ховатиметься під горизонтом близько двох годин ночі); 10 липня задній рух планети серед зір зміниться прямим. Сатурн, як і раніше, видно майже всю ніч – обставини його видимості залишаться практично ідентичні червневим, а екваторіальний діаметр його диска зменшиться до 18″. Найбільш яскравим зореподібним об’єктом нічного неба стане Марс, що якраз наближається до свого великого протистояння – воно буде детально описано в наступної статті.

У ніч з 2 на 3 липня власники великих телескопів можуть спробувати знайти карликову планету Плутон, який проходитиме поряд із порівняно яскравою (6^m) зорею 50 Стрільця. У певний момент кутова відстань між ними становитиме лише кілька кутових секунд. Блиск Плутона не перевищить 14-ї зоряної величини, тому для його спостережень потрібен телескоп з діаметром об’єктива не менше 250 мм і чисте нічне небо. Також до кінця місяця можна спостерігати за рухом серед зір яскравого астероїда Вести (4 Vesta).

Плутон має видимий блиск близько 14-ої величини, тому знайти його на небі досить складно. Однак іноді його пошуки полегшуються порівняно яскравими зорями, з якими він зближується у своєму русі небесною сферою. Одне з таких зближень відбудеться 3 липня.

Найяскравіший астероїд Головного поясу Веста у липні продовжує залишатися легкою ціллю для спостерігачів, рухаючись у південно-західному напрямку південною частиною сузір’я Змієносця.

Липневими ночами над південною частиною горизонту кульмінує сузір’я Скорпіона, яке на широті Києва частково ховається за обрієм. Його назва походить від грецької міфології: за легендою, Скорпіона підіслала богиня Артеміда, щоб знищити мисливця Оріона. Найяскравіша зоря цього сузір’я – червоний Антарес, що у перекладі означає «супротивник Марса». Вона справді часто «змагається» у яскравості з войовничою планетою. Римляни називали його “Серце Скорпіона” (Cor Scorpionis). Антарес належить до класу червоних надгігантів: він у 600 разів більший за Сонце. Характерною його особливістю є пульсація. Його також відносять до категорії напівправильних змінних – блиск Антарес коливається в межах 0,9-1,3 зоряної величини з періодом приблизно 5 років. Поруч, на відстані 2,9 кутових секунд, знаходиться зірочка трохи яскравіша за 6-у величину бірюзового кольору, що є фізичним супутником Антареса. Щоб розглянути її, потрібен телескоп з діаметром об’єктива не менше 100 мм і щонайменше 120-кратним збільшенням. Інша цікава подвійна зоря, легша для спостережень – β (бета) Скорпіона. Насправді вона чотириразова: два її компоненти (2,9^m і 5,0^m) також є подвійними.

Сузір’я Скорпіона багате також на об’єкти далекого космосу. У його межах розташовані чотири цікаві кульові скупчення. Найяскравіше з них – M4 (5,9^m) – можна знайти, рухаючись на південний захід від Антареса. Це найближчий до нас представник цього класу. Його розмір становить 26 кутових хвилин, що майже дорівнює діаметру Місяця. Реальний розмір скупчення – близько 55 світлових років, а віддалено воно від нас на 7200 світлових років. За віком зоряного населення (12-13 млрд років) воно належить до об’єктів «похилого віку». Його цікава особливість — наявність в однієї з його зір планетної системи, яка не молодша за скупчення.

M4 легко знайти навіть у невеликий бінокль. У 80-міліметровий телескоп можна побачити окремі червоні зорі 11-ї величини з його периферії. Недалеко від нього – всього за 36 кутових хвилин – можна спробувати знайти ще одне кульове скупчення NGC 6144 (9,1^m). Воно має невисоку поверхневу яскравість, завдяки чому може бути еталоном для визначення прозорості неба.

Інше яскраве скупчення – M80 (7,2^m), що знаходиться майже на середині відстані між Антаресом і Скорпіона. Відстань до нього становить 27,5 тис. світлових років, його діаметр оцінюється у 86 світлових років. За сучасними оцінками у скупченні налічується близько 100 тис. зір, що дає йому право називатися одним із найбільш сконденсованих у Галактиці. Це дозволяє припустити, що у його надрах можливі тісні зближення зір. Знайти скупчення можна навіть у бінокль, а невеликий телескоп покаже його як невеликий туманний м’ячик діаметром 4 кутових хвилини. 200-міліметровий телескоп дозволить виявити його зоряну структуру. M80 відоме завдяки спалаху наднової 1860 р., яскравість якої в максимумі перевищила його сумарний блиск на 0,4 зоряних величини. Також у скупченні знаходиться цікава змінна зоря 7590 NSV (10,4-11,9^m).

Серед інших об’єктів далекого космосу в сузір’ї Скорпіона заслуговують на згадку розсіяні скупчення M6 і M7. Вони були ще відомі Птолемею. Попри значне негативне схиляння, їх можна спостерігати з широти Києва. Ще краще вони помітні у південних регіонах України, де кульмінують помітно вище над горизонтом.

M6 (4,2^m) було описано італійським астрономом Джованні Годієрна (Giovanni Hodierna) в 1654 р. і внесено до його праці «Систематика світу комет та дивовижні небесні об’єкти» (De systemate orbis cometici; deque admirandis coeli caracteribus). Вчений нарахував у ньому 30 зір. Шарль Месьє виявив цей об’єкт незалежно і включив до свого знаменитого каталогу лише через 110 років, навіть не підозрюючи, що він уже відкритий раніше. Скупчення за своїми контурами нагадує метелика, його видимі розміри — 25 кутових хвилин, реальні розміри — 20 світлових років. У великі інструменти можна нарахувати 80 зір від 6^m до 10^m. Бінокль покаже близько десятка зір, а 150-міліметровий телескоп — до 50. Проте спостереження скупчення в наших широтах постають перед певними труднощами: у Києві воно не підіймається на понад 8°, і щоб його побачити, краще виїхати в місце з темним небом і відкритим південним горизонтом.

Розсіяне зоряне скупчення M7 (3,3^m), як сказано вище, було відоме ще Птолемею і 130 р. до н.е. вміщено у його каталог. У 1654 р. воно також було описане Джованні Годієрна — тоді астроном у свій примітивний телескоп нарахував у ньому 18 зір. Скупчення має величезні розміри та займає на небі площу, еквівалентну 2,5 дискам повного Місяця. Для мешканців північних регіонів його спостереження можуть закінчитись безрезультатно, тоді як на півдні України його можна побачити без проблем, причому неозброєним оком. M7 відносно молоде – його вік не перевищує 200 млн років. Від нас воно віддалене на тисячу світлових років. Телескоп з діаметром об’єктива 150 мм покаже всі його зорі, а 250-міліметровий інструмент дозволить розглянути слабкіший зоряний фон, на який проєктується скупчення.

Трохи вище за Скорпіон знаходиться друга половина сузір’я Змії, а саме — її хвіст. Походження назви сузір’я пов’язують із міфом про бога Асклепія, який готував ліки зі зміїної отрути. Бувши сином Аполлона, він став таким умілим лікарем, що люди перестали вмирати від хвороб. За це розгніваний бог підземного царства мертвих Аїд поскаржився на нього Зевсу, і той убив блискавкою Асклепія. У сузір’ї Змії є лише кілька зір 3-ї величини — θ, η і ζ (тета, ета та дзета), всі вони є подвійними або кратними системами. Найвідоміший об’єкт цього сузір’я — туманністю 6-ї величини навколо зоряного скупчення, що в каталозі Месьє має індекс M16 (туманність «Орел»). Це один із регіонів інтенсивного зореутворення. Високоякісні знімки, зроблені в 1995 телескопом Hubble, значно покращили наше розуміння процесів, що відбуваються всередині туманності, і дозволили розрізнити безліч її цікавих деталей. Наприклад, знаменита фотографія, відома як “Стовпи творіння”, містить область, де активно народжуються нові зорі. Темні включення в туманності – протозоряні газово-пилові згустки.

За даними інфрачервоного телескопа Spitzer, «Стовпи Творіння» були знищені вибухом наднової приблизно 6 тис. років тому. Але туманність розташована від нас на відстані 7 тис. світлових років, тому спостерігати ці структури можна буде ще близько тисячі років. Шукати M16 найкраще з боку сузір’я Щита, на продовженні відрізка, що сполучає його зорі β і α, приблизно в парі градусів на захід від γ Щита. У біноклі або підзорній трубі легко помітити характерний трикутник, що складається зі слабких зір. Він нагадує дзьоб або голову орла, що дав назву об’єкту. У телескоп добре видно, що зорі скупчення занурені в серпанок туманності, що формує розправлені крила орла, як його зображають на гербах деяких країн. Діпскай-фільтр (UHC або OIII) приглушує зоряне світло, але робить зображення туманності контрастнішим. При діаметрі телескопа більш як 300 мм стають помітними темні провали “стовпів”.

Крім M16, у Хвості Змії можна знайти ще кілька розсіяних і одне кульове зоряне скупчення. На північ від «Орла» знаходиться розсіяне скупчення NGC 6604 (6,5^m), розташоване в туманності Sh2-54. На відстані 15 кутових хвилин на захід від зорі θ Змії нескладно знайти ще одне скупчення — ІС 4756 (4,5^m), видиме навіть неозброєним оком як туманна область Чумацького Шляху. Найкраще спостерігати його у невеликі біноклі. Трохи на північ від зорі τ (тау) Змієносця можна помітити кульове скупчення NGC 6539 (9,6^m), віддалене від нас на 10 тис. світлових років. У 150-міліметровий телескоп воно виглядає як туманна цятка. Неподалік знаходиться ще один цікавий об’єкт – ІС 1276 (10,3 ^m). Це скупчення перебуває на проміжній стадії між кульовим та розсіяним.

Трохи на схід від Хвоста Змії видно кілька зір, що утворюють особливу трапецію — сузір’я Щита, запроваджене Яном Гевелієм у 1690 р. у небесному атласі «Уранографія» та назване ним «Щит Собеського», на честь польського короля Яна Собеського. Назва сузір’я містить натяк на його родовий герб «Яніна» (Janina), який являв собою зображенням срібного лицарського щита на червоному тлі. Все сузір’я — це одна велика «хмара» зір Чумацького Шляху, облямована темними пиловими рукавами.

Найкрасивішим об’єктом сузір’я Щита, безсумнівно, є розсіяне скупчення M11 (6,3m), відоме під назвою «Дика Качка». Воно має кутовий розмір 14 хвилин і розташоване приблизно за 6000 світлових років від нас. Це скупчення — одне з найщільніших і найкомпактніших у своєму класі: воно містить близько 2900 зір. Його вік оцінюється у 220 млн років. На чистому незасвіченому небі у вигляді туманної «зірочки» M11 можна спробувати знайти неозброєним оком — «на півдорозі» від Орла до Щита. Добре видно скупчення і у бінокль. А в телескоп на його північно-західній периферії стає помітним темний силует качки з розправленими крилами, завдяки якому вона отримала свою назву. У центральній частині скупчення зорі вишиковуються майже в правильно-прямокутному порядку. Загалом воно містить дуже багато зір і більше схоже на кульове, ніж розсіяне.

Ще одне цікаве розсіяне скупчення – M26 (8m) з діаметром 15 кутових хвилин – розташоване менше ніж у градусі на схід від Щита. Воно містить близько сотні зір яскравіше 11-ї величини. Нагромадження знаходиться від нас на відстані 5 тис. світлових років. У 200-міліметрові телескопи можна нарахувати до 40 зір. У 2° градусах на схід від М26 можна знайти шарове скупчення NGC 6712 (8,3m). Спостерігати його доцільно з інструментами діаметром від 120 мм тоді стають помітними темні структури на його фоні. Це скупчення віддалено від нас на 22,5 тис. світлових років. У 1999р. астрономи виявили, що протягом мільярдів років воно «позбавлялося» своїх найслабших зір при проходженнях через головну площину диска Чумацького Шляху.

В околицях зорі α Щита розташовані ще два розсіяні скупчення — NGC 6664 (7,8^m) і в 2° на захід від нього — NGC 6649 (9^m).

У Щиті є і планетарні туманності, найяскравіша з них — IC 1295 (12,2m), що знаходиться всього за 23 кутові хвилини на південний схід від NGC 6712. Туманність найкраще шукати з ОІІІ-фільтром, який краще виділяє її на тлі неба. Реальна відстань до IC 1295 оцінюється у 3300 світлових років.

У наступній статті ви дізнаєтеся про астрономічні події другої половини липня та про обставини спостережень великого протистояння Марса.