Астрономам вкрай рідко вдається застати момент загибелі зорі на самому початку. Зазвичай наднові помічають уже тоді, коли спалах розгортається на повну силу. Проте вибух SN 2026gzf у галактиці за 500 млн світлових років став винятком, що дав науковцям змогу детально вивчити перші хвилини зоряної смерті.
21 березня 2026 року космічний зонд Einstein Probe вловив короткий рентгенівський імпульс, який отримав позначення EP260321a. Менш ніж за годину наземні обсерваторії спрямували свої дзеркала на вказану точку й підтвердили: це був прорив ударної хвилі.
Під час колапсу ядра масивної зорі потужна хвиля прямує назовні й, досягаючи поверхні, вивільняє перше яскраве світло. Сам прорив триває від кількох секунд до кількох годин, тоді як наднова може світитися місяцями. За останні 20 років це лише другий випадок надійного спостереження такого явища у рентгенівському діапазоні.
Потужний вибух без гамма-струменя
Класифікована як наднова типу Ic-BL (Type Ic broad-lined supernova), SN 2026gzf утворилася із зорі, яка ще до вибуху втратила свої зовнішні шари водню та гелію. Зазвичай події такого типу супроводжуються яскравішими гамма-спалахами й струменями речовини, що мчать майже зі швидкістю світла.
Проте спостереження двох незалежних груп дослідників показали дивну аномалію: жодних гамма-сигналів чи релятивістських струменів виявлено не було. За припущенням науковців, струмінь міг сформуватися глибоко всередині, але виявився «задушеним» щільною речовиною самого світила або його оточенням.
За оцінками науковців, зорею-попередницею був гігант класу Вольфа — Райє, чия початкова маса у 20 разів перевищувала сонячну. Наприкінці життя вона пережила серію потужних скидань речовини, залишивши оголене вуглецево-кисневе ядро.
Викинута речовина сформувала щонайменше дві оболонки навколо зорі. Ближча й легша оболонка породила початковий рентгенівський спалах, а дальша, асиметрична — сприяла оптичному світінню. Ці уламки стали для астрономів своєрідним «скам’янілим» літописом останніх років життя гіганта.
Мережева астрономія в дії
Вивчення SN 2026gzf стало можливим завдяки злагодженій роботі багатьох обсерваторій. Цікаво, що на архівних знімках камери Dark Energy Camera (DECam), зроблених за 10 років до вибуху, науковці змогли знайти синє джерело світла — саму зорю-попередницю.
Спектроскопічний прилад DESI за допомогою вільних волокон регулярно відстежував зміни спектра наднової, а спостереження з обсерваторій Rubin, Chandra, VLA, SALT та Gemini допомогли остаточно виключити наявність релятивістського струменя. Подія SN 2026gzf довела, що навіть надпотужні зоряні вибухи можуть протікати за невідомими раніше сценаріями.
Раніше ми розповідали цікаві факти про наднові.
За матеріалами scitechdaily.com
