Підбірка цікавих фактів про одні з найпотужніших катаклізмів у Всесвіті.
Щосекунди у Всесвіті спалахує приблизно 10 наднових. Однак сучасним інструментам доступно менше мільйонної долі від їх загального числа. До початку епохи телескопічної астрономії людство спостерігало лише п’ять об’єктів, ідентифікованих як наднові — в 185, 1006, 1054, 1572 і 1604 роках. Відтоді в межах Чумацького Шляху жодної подібної події зареєструвати не вдалось. Імовірно, частину з них ми просто не помічаємо через потужні пилові хмари в головній галактичній площині, які не пропускають видиме світло. Залишок одного з таких спалахів був знайдений у 1984 році за допомогою радіотелескопів (швидше за все, випромінювання від нього досягло Землі в кінці XIX століття). У 1885-му спалахнула наднова в Туманності Андромеди, в 1987-му — у Великій Магеллановій Хмарі.
В ході колапсу зоряного ядра при вибуху наднової приблизно за 10 секунд утворюється понад 10⁵⁸ нейтрино — примарних частинок, що майже не взаємодіють із речовиною та безперешкодно пронизують Всесвіт у всіх напрямках. Вони відносять 99% енергії вибуху.
Відсоток, що залишився, випромінюється в широкому діапазоні електромагнітного спектра та змушує наднову сяяти настільки потужно, що часто подібні спалахи за яскравістю ненадовго перевищують сумарний блиск усіх зірок великих галактик. Загальна енергія, що виділяється при вибуху наднової, перевершує енергію, вироблену Сонцем протягом усього активного існування. Про справжній масштаб таких подій астрономи почали здогадуватися в 30-ті роки минулого століття (термін «наднова» з’явився в 1931 р).
Речовина, викинута вибухом наднової, спочатку розлітається з величезними швидкостями — до 30 тис. км/с (більше однієї десятої швидкості світла!).
Водень і гелій з’явилися на самих ранніх стадіях еволюції Всесвіту — практично відразу після Великого Вибуху. В термоядерних реакціях у надрах зірок утворюються ядра хімічних елементів аж до заліза та нікелю. Під час спалахів наднових виділяється така кількість енергії, що її виявляється достатньо для утворення всіх інших елементів періодичної системи аж до плутонію (а можливо, й більш важких).
Якщо спалах відбудеться достатньо близько (менш ніж у сотні світлових років від Сонця), він може стати загрозою для життя на Землі. Механізмів впливу вибуху на нашу планету вже відомо чимало: наприклад, випромінені в ході нього високоенергетичні фотони рентгенівського та гамма-діапазону позбавлять нашу атмосферу озонового шару і «простерилізують» земну поверхню, а мюонна радіація зачепить навіть живі організми під землею та в глибинах океанів.
З іншого боку, близькі спалахи наднових можуть вплинути на долю цілих біологічних видів, викликаючи мутації та змушуючи живих істот пристосовуватися до змінених умов середовища. Можливо, один із таких спалахів, що стався приблизно у 300 світлових роках від Сонця понад 2,5 млн років тому, «засіяв» Землю надлишком короткоживучих радіоактивних ізотопів, результатом чого стало прискорення еволюції гомінід і поява сучасної людини.
