Перед тим, як остаточно зникнути з вечірнього неба та вступити у сполучення з Сонцем, планети Юпітер і Уран із точки зору наземних спостерігачів опиняться в половині градуса одна від одної. Це станеться 20 квітня, і ця подія означатиме ще одну цікаву планетну конфігурацію: в цей момент усі великі планети Сонячної системи зберуться в секторі екліптики розміром трохи більше 66°. Таке трапляється досить рідко, але, на жаль, побачити це буде практично неможливо. Спробуємо розібратися, чому.
Згідно з законами Кеплера, чим далі планета від Сонця, тим швидше вона рухається — як по орбіті, так і на тлі зірок із точки зору наземних спостерігачів. Після сполучення Венери з Марсом у кінці лютого ці два небесних тіла обмежили сектор, у якому зібралися планети, до сотні градусів. «Очолював парад» далекий Уран, протистояння якого було останнім минулого року. Всі інші тіла — включно з Сонцем і за винятком більш далекого й повільного Нептуна — поступово його наздоганяли, послідовно вступаючи у сполучення одне з одним. Врешті 10 квітня Марс «обігнав» Сатурн, і саме останній став обмежувати сектор з західного боку.
Через те, що Сатурн рухається небом у східному напрямку швидше за Уран, кутова відстань між ними продовжувала зменшуватись, і в день, коли до Урана врешті наблизився Юпітер, сягнула мінімального значення. Після цього дня «очільником параду» стане саме найбільша планета Сонячної системи, а оскільки вона ближча до Сонця і швидша за Сатурн — сектор екліптики з планетами почне розширюватися.
Саме Сонце весь цей час перебувало десь між «крайніми» планетами-гігантами. Неважко зрозуміти, що інакше й бути не може: лише за такої умови до «череди планет» потрапляють Венера з Меркурієм, які для наземних спостерігачів ніколи не віддаляються від нашого світила більше ніж на 47° і 28°. Зараз вони перебувають поблизу сполучення на відстані трохи більше 1,5° одна від одної на елонгації 12°. Їх можна було би спробувати відшукати на ранковому небі, але схилення Меркурія майже на 5° менше сонячного (а Венери — навіть на 6°), тож у наших широтах вони сходять уже на світлому небі незадовго до Сонця.
Тому з усього рідкісного «вирівнювання планет» ми зараз можемо побачити лише чотири об’єкти, причому не одночасно. Ввечері ще приблизно тиждень в сутінках сідатимуть Юпітер з Ураном — щодня дедалі раніше, поки на початку травня остаточно не сховаються в навколосонячному ореолі. Перед світанком, десь у середині навігаційних сутінків (біля 5-ї години за київським часом), над східною частиною горизонту з’являться Сатурн і Марс. Нептун має блиск біля 8-ї зоряної величини, тобто для його спостережень навіть на нормальному темному небі був би потрібен хоча б невеликий бінокль. Але цими днями на широті Києва він сходить уже на світлому небі менш ніж за годину до Сонця. Венеру з Меркурієм можна було би побачити хіба що за допомогою професійних інструментів, які дозволяють наводитися на визначену ділянку неба за координатами й надійно захищені від потрапляння «бічних» сонячних променів. Тобто з точки зору видовищності цьому «вирівнюванню» далеко навіть до «планетного ланцюжка» середини квітня 2022-го, коли в секторі завширшки 33° досить далеко від Сонця зібралися чотири планети, видимі неозброєним оком, плюс Нептун. Для «повного комплекту» тоді бракувало лише Меркурія з Ураном.
Чому подію 20 квітня не можна вважати «класичним» парадом планет? Згідно з визначенням, прийнятим в астрономії, для цього всі великі планети мають зібратись у якомога вужчому секторі по один бік від Сонця. Зараз же з нього «випадають» аж два об’єкти: по-перше, це наша Земля, з якої ми дивимося й бачимо всі інші планети приблизно в тому ж напрямку, що й денне світило, по-друге — Меркурій, що пройшов нижнє сполучення й зараз перебуває ближче до Землі, ніж Сонце. При погляді з нього всі інші планети, включно з Венерою, теж би «вписались» у сектор із розкриттям близько 70°, але Земля перебувала би поблизу протистояння.
Раніше ми розповідали, чому Меркурій так важко побачити в наших широтах.
