Зірка, яка дала життя нашій планеті, з часом її й знищить. Астрономи давно дійшли згоди, що поступове збільшення Сонця до червоного гіганта зробить Землю непридатною для життя. Проте незалежний дослідник Ґабріель Гаррі переконаний, що людство має шанс уникнути цієї долі.
У дослідженні, прийнятому до публікації в журналі Journal of the British Interplanetary Society (препринт доступний на arXiv), Гаррі презентував комплексний мегаінженерний план. Автор пропонує рішення для цілої низки довгострокових загроз: зростання сонячної світимості, поглинання планети червоним гігантом, зупинки тектоніки плит, втрати води, зміни нахилу осі й обертання Землі, а також зіткнень із космічними об’єктами. За словами науковця, без втручання людина зможе жити на Землі ще близько 1 млрд років, але реалізація його захисної системи дасть змогу зберегти біосферу на неймовірні 9,1 млрд років.
Велетенська парасоль
Приблизно через 1 млрд років Сонце вичерпає значну частину палива й почне розширюватися. Температура на Землі стрімко зросте, океани закиплять, а атмосфера вигорить. Через 5 млрд років зірка перетвориться на білого карлика, позбавивши систему тепла, а через 100 трлн років у Галактиці взагалі припиниться будь-яке зореутворення.
Першим завданням Гаррі вважає захист від сонячного випромінювання. Він пропонує побудувати гігантський сонцезахисний екран завширшки 700 тис. км. Його розмістять трохи далі за орбіту Місяця й зафіксують вуглецевим тросом, прикріпленим до противаги в точці Лагранжа L1 — зоні між Землею та Сонцем, де гравітаційні сили врівноважуються.
Екран перекриватиме 70° неба. Виготовлений з алюмінію товщиною всього 0,1 мм, аналогічний сонцезахисний щит має James Webb, він матиме масу близько 1015 кг. Необхідний алюміній можна видобути з 0,01% маси Місяця, а для створення 2 млн км вуглецевого троса знадобиться використати 40% речовини карликової планети Церера.
Юпітер як штучне Сонце
Повне затінення Сонця створить нову проблему — дефіцит світла й тепла. Для її вирішення Гаррі пропонує задіяти Юпітер як гігантське джерело палива. На глибині 6 500 км в атмосфері газового гіганта можна розмістити термоядерні реактори, які споживатимуть гелій-4 та водень. Вироблена енергія спрямовуватиметься до точки L1 Юпітера, а звідти за допомогою лазерів і ретрансляторів трансуватиметься на Землю, виконуючи роль штучного Сонця.
Але цього недостатньо: щоб Землю не поглинуло Сонце на стадії червоного гіганта, її орбіту доведеться розширити з 1 до 1,2 а. о. Для цього вчений пропонує видобувати на Юпітері кисень і формувати з нього пучок частинок, що вистрілюватиме в Землю. Потік цього променя на протязі сотень років дасть змогу поступово відштовхнути планету далі від зірки.
Попри те, що подібні мегапроєкти сьогодні здаються фантастикою, вони демонструють теоретичну можливість для високорозвинених цивілізацій майбутнього вижити навіть у разі подій, які ми зараз вважаємо невідворотним смертним вироком.
Раніше ми розповідали про те, як місячний пил врятує Землю від глобального потепління.
За матеріалами phys.org
