У нашої планети є всього один природний супутник — Місяць. Однак час від часу наша планета також може отримувати тимчасових компаньйонів, здатних залишатися в її околицях протягом доволі тривалих термінів. Це можуть бути мінімісяці, квазісупутники та троянські астероїди. Розповідаємо про те, що вони собою являють і чим відрізняються один від одного.
Мінімісяці
Мінімісяцями називають навколоземні об’єкти, які рухаються підковоподібними траєкторіями та наближаються до Землі з низькою відносною швидкістю. У результаті їхня геоцентрична енергія на деякий час стає негативною. Найчастіше, вони не встигають зробити жодного обороту навколо Землі, після чого залишають її околиці.
Прикладом такого мінімісяця є невеликий об’єкт 2022 NX1. У 1981 і 2022 роках він двічі ставав тимчасовим супутником нашої планети. Деякі астрономи припускали, що 2022 NX1 може бути відпрацьованим ракетним ступенем. Але спостереження не підтвердили цієї теорії. Також можна згадати крихітний астероїд 2006 RH120, чий діаметр становить лише кілька метрів. У 2006–2007 роках він був тимчасовим супутником Землі й встиг зробити чотири оберти навколо неї, після чого перейшов на геліоцентричну орбіту.
Останнім, на сьогодні, відомим мінімісяцем став астероїд 2024 PT5. Він носив цей статус з 29 вересня по 25 листопада 2024 року. Наступного разу 2024 PT5 наблизиться до нашої планети 2055 року.
Квазісупутники
Квазісупутниками називають об’єкти, які перебувають в орбітальному резонансі 1:1 з планетою, що дає їм змогу залишатися поблизу неї протягом багатьох орбітальних періодів. На відміну від справжнього супутника, орбіта квазісупутників лежить за межами області, в якій гравітація планети здатна утримувати небесне тіло, і тому не є стабільною. Тож із часом вони йдуть у міжпланетний простір.
На сьогодні астрономам вдалося знайти сім квазісупутників Землі. Вже найближчим часом один із них отримає повноцінне ім’я. Його оберуть під час голосування в інтернеті на конкурсі, організованому за підтримки Міжнародного астрономічного союзу.
А на інший квазісупутник під назвою Камоалєва чекає зустріч із земним посланцем. У 2025 році Китай планує запустити місію «Тяньвень-2», метою якої стане доставлення зразка його ґрунту на Землю. Вчені давно підозрюють, що Камоалєва може бути фрагментом Місяця, вибитим у космос під час падіння астероїда. Аналіз проби його ґрунту дасть змогу підтвердити або спростувати це припущення.
Троянські астероїди
Троянськими астероїдами називають об’єкти, розташовані в околицях точок Лагранжа L4 і L5, і, відповідно, які перебувають в орбітальному резонансі 1:1 до планети. Найбільшу популяцію таких тіл має Юпітер. Астрономи відкрили вже понад шість тисяч його троянських астероїдів. Їх вивчення є головною метою місії Lucy.
Земля має куди меншу популяцію троянських астероїдів. Зараз астрономам відомо всього два таких об’єкти, розташованих у точці L4. Вони відрізняються хаотичним рухом, що ускладнює створення довгострокового прогнозу їхньої орбіти. Найімовірніше, в майбутньому, вони залишать свої позиції та перейдуть на інші орбіти.
Гравітаційно-захоплені тіла
Усі перераховані вище об’єкти можна назвати псевдосупутниками. Вони можуть перебувати в околицях Землі, але не обертаються навколо неї за стабільними орбітами, як це робить Місяць. Звідси виникає логічне запитання: чи може гравітація нашої планети захопити якийсь об’єкт і перевести на постійну орбіту навколо себе?
Планети-гіганти здатні на таке. Їхня гравітація досить сильна, щоб утримувати астероїди, які потім стають їхніми постійними супутниками. У теорії, Земля теж здатна на таке. Але для цього необхідний дуже точний збіг низки чинників: розміру, швидкості та кута, з якими небесні тіла наближаються до Землі. Наприклад, астероїд розміром з автобус, який «зачепить» верхні шари атмосфери, за деяких обставин може бути захоплений земною гравітацією.
Найімовірніше, таке відбувалося — особливо в далекому минулому, коли Сонячна система була куди «жвавішою». Однак той факт, що зараз біля Землі немає жодного такого об’єкта, свідчить про те, що навіть у разі реалізації сценарію захоплення, його орбіта все одно буде нестабільною. Тож супутник або впаде на Землю, або ж буде викинутий у міжпланетний простір.
Цілком можливо, наша планета мала такий супутник на початку XX століття. 9 лютого 1913 року жителі Північної Америки побачили процесію повільно рухомих метеорів, які спостерігалися протягом п’яти хвилин. Імовірно, вони спостерігали процес руйнування в атмосфері захопленого астероїда, що якийсь час перебував на навколополярній орбіті біля Землі.
