У вересні 2026 року Космічні сили США (Space Force) поставили крапку в історії однієї з найтриваліших та найважливіших орбітальних програм часів Холодної війни. Останні два робочі супутники легендарної групи Defense Support Program (DSP) були підняті на вищу орбіту, після чого розпочався процес їхнього остаточного виведення з експлуатації.
Програма, що стартувала ще наприкінці 1970 року, понад пів століття залишалася ключовою ланкою американської системи раннього спостереження. За цей час космічні апарати не лише відвертали загрозу ядерного удару, а й допомагали військовим у локальних війнах і навіть фіксували масштабні природні катастрофи на Землі.
Невтомні «очі» на геостаціонарній орбіті
Супутники серії DSP працювали на геостаціонарній орбіті на висоті 35 888 км. Їхнім головним завданням було безупинне відстеження поверхні нашої планети за допомогою високочутливих інфрачервоних датчиків. Ці сенсори фіксували інтенсивне теплове випромінювання, яке виділялося під час роботи двигунів балістичних ракет під час старту.
Для забезпечення суцільного покриття кожен апарат постійно обертався, скануючи земну поверхню близько шести разів на хвилину. На зорі розробки інфрачервоні технології спостереження перебували лише на початковому етапі розвитку, проте саме програма DSP допомогла перетворити їх на надійну та високоточну лінію оборони.
Від ядерного стримування до катаклізмів
Початково військове відомство США розробляло DSP як пряму відповідь на зростальну загрозу з боку радянських міжконтинентальних балістичних ракет. Однак із завершенням Холодної війни сфери застосування унікальних апаратів суттєво розширилися.
Під час операції «Буря в пустелі» у 1990–1991 роках супутники DSP продемонстрували свою ефективність у звичайних бойових діях, своєчасно засікаючи пуски іракських тактичних ракет «Скад». Крім того, цивільні та наукові служби неодноразово використовували чутливі інфрачервоні сенсори супутників для раннього виявлення природних лих — зокрема вивержень вулканів та масштабних лісових пожеж.
Еволюція та зміна поколінь
Загалом із 1971-го по 2007 рік ВПС США вивели на орбіту 23 супутники цієї серії. З кожним новим запуском інженери суттєво вдосконалювали їхні характеристики. Якщо перший апарат мав масу близько 907 кг, ніс на борту 2000 інфрачервоних детекторів і розраховувався лише на 1 рік роботи, то останні модифікації важили вже 2381 кг, мали 6000 датчиків, а термін їхньої активної експлуатації перевищував 12 років.
Проте з часом навіть глибоко модернізовані технології DSP поступилися місцем більш досконалим рішенням. На зміну ветеранам прийшли супутники нового покоління Space Based Infrared System (SBIRS), запуск яких розпочався 2011 року, а незабаром космічне угруповання поповнять апарати Next-Generation Overhead Persistent Infrared (Next-Gen OPIR).
За словами представників Космічних сил США, виведення останніх апаратів DSP маркує завершення цілої епохи, адже саме це сузір’я гарантувало стримування в часи геополітичного протистояння та захищало військових протягом багатьох десятиліть.
Раніше ми повідомляли про те, як США вперше визнали наявність власної зброї на орбіті.
За матеріалами Space Force
