Космос — це не лише наукові дослідження та прикладне застосування у сферах від сільського господарства до військової справи, це ще й складна політика, у якій знаходиться місце і союзам, і протистоянням. Розпочалася вона з перегонів між США та СРСР, де перемогли перші, але в результаті ситуація стала ще заплутанішою. Це — початок розповіді про сучасну політичну ситуацію на орбіті.
СРСР і США
Коли 1957 року СРСР запустив у космос перший супутник, це був насамперед політичний акт. Радянський Союз прагнув продемонструвати всьому світові свою наукову, промислову та економічну потужність, і штучний апарат на орбіті відповідав цій меті якнайкраще. США прийняли виклик, і наступні 12 років між цими двома державами тривали космічні перегони.
Під час них, крім власне супутникового, космос набув ще й інших аспектів: запуск пілотованих кораблів, космічних станцій, автоматичних зондів для дослідження інших планет. Крім того, виявилося, що самі супутники мають величезне практичне значення — від трансляції телеканалів до військових навігаційних систем.
Космос також став однією з ключових складових економічних систем розвинутих країн. Одночасно дві супердержави переконалися, що навіть для них Всесвіт за межами нашої планети занадто великий, щоб досліджувати його самотужки. Так вони дійшли до необхідності партнерства у цій галузі, яке може відбуватися навіть тоді, коли на Землі відносини учасників залишаються вкрай напруженими.
Протистояння-партнерство Сполучених Штатів із СРСР і його наступницею росією фактично триває і досі. Адже Міжнародна космічна станція є партнерським проєктом цих двох держав, а всі інші беруть у ньому участь на другорядних ролях. І саме ці відносини стали моделлю для решти політичних стосунків у космосі.
Розширення космічного клубу
Кілька десятиліть від початку польотів у космос його освоєння бачилося переважно як діяльність двох наддержав. Хоча насправді кількість країн, які мали свої супутники на орбіті, зростала надзвичайно швидко. Вже за 10 років від моменту, як Радянський Союз заявив про свою першість у цій галузі, їх мали 7 країн, за 20 — 15, за 30, тобто у 1987 році — 20.
Оскільки супутники цих країн запускалися переважно носіями головних учасників перегонів і було їх відносно небагато, окремими космічними силами їх тривалий час ніхто не вважав. І навіть політ у космос їхніх власних астронавтів нічого не змінював. Адже представники усіх 30 країн, які літали в космос у ХХ столітті, робили це на кораблях США, СРСР чи росії.
Однак із часом перелік країн, які мають власні ракети та космодроми, поступово розширювався, аж поки 2003 року Китай не зміг власними силами запустити в космос свого представника, а 2011-го створив власну космічну станцію. Тож на сьогодні говорити про боротьбу в космосі двох систем не має сенсу.
Шість основних учасників, які мають усі можливості для здійснення космічної діяльності власними силами, та ще понад 20, у яких є лише окремі елементи цієї системи, утворюють складну систему союзів і протистоянь, що інколи видаються просто фантастичними.
«Космічна кухня» США
Коли йдеться про США як космічну державу, то насамперед мається на увазі Національна аерокосмічна адміністрація (NASA). Це єдина організація на Землі, яка змогла висадити людину на поверхню іншого небесного тіла. І зробила це шість разів.
NASA складається з великої кількості інженерних і наукових підрозділів і має найбільші серед усіх космічних агенцій Землі можливості для дослідження космосу. Але вона не є всемогутньою: значна частина космічного потенціалу Сполучених Штатів належить іншим організаціям.
Наприклад, Космічні війська США багато в чому не поступаються чисто цивільній компоненті NASA. Вони мають свою наземну інфраструктуру, свої супутники на орбіті, що часто запускаються абсолютно незалежно від NASA, та власні наукові установи. У них навіть є свій безпілотний космоплан Х-37B, який може роками перебувати у космосі, здійснюючи експерименти.
Крім того, у космічній діяльності США бере участь кілька ніби повністю земних організацій. Найзначнішою з них є Національна адміністрація з океанічних і атмосферних досліджень (NOAA). Вона має чималий власний флот супутників, які моніторять поверхню Землі для того, аби передбачати погоду краще, ніж будь-хто на планеті.
Нарешті, у космічних дослідженнях беруть участь окремі університети, вчені з яких можуть співпрацювати з NASA, NOAA чи Космічними силами. Взагалі на практиці між усіма учасниками можуть виникати найрізноманітніші форми кооперації з метою здійснення власних проєктів. Крім того, кожен із них здійснює тією чи іншою мірою незалежну міжнародну співпрацю.
Американський приватний космос
Крім того, існують виробники космічної техніки, які переважно є приватними компаніями. Вони теж різняться між собою. Є величезні старі корпорації — такі, як Boieng, Northrop Grumman і United Launch Alliance. Запуск і керування своєю продукцією вони повністю покладають на NASA, Космічні війська та NOAA. Але саме їм дістається основна маса замовлень, і саме ці промислові монстри можуть не хвилюватися, що через економічну кризу залишаться без замовлень від держави.
Однак в останні десятиліття з’явилася велика кількість стартапів, які вирішили запускати космічні апарати самотужки. У більшості випадків їхні бюджети не можуть зрівнятися зі старими монстрами космічної індустрії, а невдачі йдуть одна за одною.
Пізніше успіхи SpaceX примусили навіть американських військових ставитися до приватних компаній серйозно та думати про те, як краще їх залучити до усієї цієї складної екосистеми. Недарма вони створили посади офіцерів-«няньок», які не дають молодим бізнесменам заблукати у коридорах бюрократії.
Наскільки незалежними є приватні компанії?
При цьому залишається дискусійним питання, наскільки насправді незалежними є приватні компанії у США. Адже уряд країни зберігає за собою право контролювати все, що відбувається у космічній галузі, якщо воно не відповідає інтересам національної безпеки.
Так, у лютому урядовці заборонили Lockheed Martin купувати Aerojet Rocketdyne, а перед цим змусили українця Макса Полякова продати громадянам США компанію Firefly Aerospace. Про те, наскільки сильно в американській космічній галузі все пов’язано з усім, яскраво свідчить той факт, що новим президентом цієї компанії є Джейсон Мелло, який ще рік тому був чинним генералом ВПС США.
Уся ця розповідь безпосередньо стосується міжнародної політики в космосі. Адже решта основних гравців у цій сфері зараз будують схожу складну екосистему — чи, принаймні, намагаються її створити з різним успіхом.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
