Чим масивніший галактичний диск і чим швидше він обертається, тим менше він перекошений на один бік. Такий висновок зробили астрономи, зіставивши виміри з кількох десятків досліджень. З цієї закономірності автори виводять, що форму диска регулює насамперед внутрішня динаміка галактики, а не самі лише зіткнення і впливи сусідів.

Масивні диски рівніші
Щонайменше в третини спіральних галактик одна половина диска помітно яскравіша за іншу. Звідки береться така асиметрія, астрономи сперечаються кілька десятиліть, бо від відповіді залежить, що сильніше формує галактику, її власна будова чи оточення.
Команда Аббоса Омонова з Національного університету Узбекистану імені Мірзо Улугбека об’єднала виміри 606 галактик із 37 досліджень. Для кожної яскравість диска простежили по колу навколо центру й оцінили, наскільки один бік світліший за протилежний. У систем із зоряною масою близько двох мільярдів сонячних вона відхиляється від середнього рівня майже на 30% в обидва боки. У найважчих, масою понад 50 мільярдів сонячних, приблизно як у Чумацького Шляху, відхилення становить лише 7%, тож масивні диски вчетверо рівніші.

Роботу виклали на сервері препринтів arXiv, і рецензування вона ще не пройшла. Дані для неї взяли з каталогу, який частина авторів раніше склала з опублікованих вимірів.
Хвилі яскравості
Як пояснює Phys.org, для таких оцінок використовують метод, поширений в аналізі сигналів. Яскравість записують уздовж кола з центром у ядрі галактики, а нерівний профіль розкладають на прості хвилі. Хвиля з одним яскравим і одним тьмяним боком відповідає однобокості, а за її висотою, або амплітудою, оцінюють силу перекосу.
Амплітуда пов’язана не лише з масою. Перекіс так само слабшає в галактиках, газ яких обертається швидше. Там, де він рухається понад 150 кілометрів на секунду, типова амплітуда становить 6%, а в дисках, повільніших за 60 кілометрів на секунду, сягає 19%.
Чому не зіткнення
Якби асиметрію створювали переважно зіткнення і припливні впливи, залежність мала б бути зворотною. Масивні галактики частіше перебувають у групах і скупченнях, де такі взаємодії трапляються регулярно.
Автори пропонують два пояснення. За першим, у масивних дисках із глибшою гравітаційною ямою різні ділянки рухаються навколо центру з різною кутовою швидкістю, тож одностороннє згущення розтягується вздовж орбіт і швидко розмивається. За другим, легкі диски довше зберігають слід давніх збурень.

Водночас автори не виключають, що для окремих галактик зовнішні впливи важать більше. Велика Магелланова Хмара, один із найвідоміших прикладів однобокої галактики, має бар, помітно зміщений відносно центру диска. Цей перекіс часто пов’язують із взаємодією з Малою Магеллановою Хмарою.
Перевірка моделюванням
Спостережні дані порівняли з TNG50, комп’ютерним моделюванням, у якому розраховано еволюцію галактик у великій ділянці Всесвіту. Залежність перекосу від маси в ньому вийшла майже такою самою, як у спостереженнях. Але типовий перекіс у змодельованих дисках становить близько 10%, а в зібраній вибірці він приблизно в 1,4 раза більший.
Розбіжність автори пояснюють складом вибірки. Частина досліджень свідомо відбирала вже відомі однобокі галактики, а перекіс вимірювали на дещо різних відстанях від центру. Щоб остаточно відокремити внутрішні причини від зовнішніх, потрібні дані про оточення кожної галактики, яких у каталозі поки немає.