21 листопада 2026 року космічний апарат Bepi Colombo вийшов на орбіту Меркурія і почав маневри, спрямовані на її зниження. Далі він має розділитися на дві частини, кожна з яких виконуватиме свою наукову задачу.

Для чого потрібний Bepi Colombo
Цими днями апарат Bepi Colombo завершує свою міжпланетну подорож, яка тривала 8 років, і виходить на орбіту навколо Меркурія. Він вже неодноразово постачав науковцям різні цікаві новини про найближчу до Сонця планету, але тепер має взятися за справу серйозно. Але чому йому знадобилося так довго летіти та що нового він може нам розповісти про не таку вже й далеку планету.
Річ у тім, що близькість Меркурія до Землі оманлива. Люди бачили його на небі з давніх-давен. Проте спостерігати його можна тільки на світанку або поблизу заходу Сонця. Тому це завжди трохи складно.
Проте не так, як політ до нього. На відміну від зовнішніх планет, його орбітальна швидкість нижче, ніж у Землі, тому для подорожі туди треба спочатку розігнатися і подолати тяжіння нашої планети, а потім дуже сильно загальмувати. Усе це потребує великої кількості палива, тож не дивно, що за перші 40 років дослідження космосу це здійснив лише Mariner 10, про який можна докладно прочитати у статті «Mariner 10. Чому так важко дістатися Меркурія».

Mariner 10 здійснив лише три прольоти повз Меркурій і навіть не зміг його розгледіти з усіх боків. Меркурій дражнив науковців, і вони багато років розробляли плани, як же туди дістатися. Зрозуміло, що для цього потрібно було спочатку летіти дуже економічною траєкторією з кількома гравітаційними маневрами, а потім гальмувати вже біля самої планети, щоб вийти на її орбіту.
Першим це здійснив американський зонд MESSENGER. Запустили його у 2004 році, а на орбіту після кількох прольотів він вийшов тільки у 2011-му і працював до 2015-го. Завдяки цьому апарату ми дуже багато дізналися про найближчу до Сонця планету. Тим часом європейські та японські науковці готували свою, ґрунтовнішу місію, якій треба було значно більше часу, щоб дістатися Меркурія.
Конструкція Bepi Colombo
Нова місія отримала ім’я Bepi Colombo на честь італійського науковця Джузеппе Коломбо, чиї розрахунки свого часу дозволили Mariner 10 дістатися Меркурія. Насправді це три апарати, які з’єднані разом: Mercury Transfer Module, Mercury Planetary Orbiter та Mercury Magnetospheric Orbiter.

Mercury Transfer Module (MTM) — це, по суті, розгінний блок, тільки дуже особливий. Він важить 2615 кг, з яких 1400 припадає на ксенон. Цей інертний газ використовується як робоче тіло у чотирьох іонних двигунах QinetiQ-T6. Разом вони дають крихітні 290 мН тяги, проте питомий імпульс при цьому становить цілі 4300 секунд. Це означає, що кожен кілограм ксенону при прискоренні дає у кілька разів більший імпульс, ніж така ж за масою комбінація водню та кисню, яка використовується у найефективніших хімічних двигунах.
Робоче тіло в іонних двигунах прискорюється магнітним полем і для його створення використовується електрична енергія. Нею модуль забезпечують дві сонячні панелі, кожна завдовжки 14 м. Залежно від відстані зонда до Сонця, окремо вони можуть забезпечувати потужність від 7 до 14 кВт.
Mercury Planetary Orbiter (MPO) — це основний дослідницький модуль, створений ESA. Загальна вага його складає 1150 кг. Він також має невеликі власні двигуни та сонячні панелі, які не тільки забезпечують його електроенергією потужністю до 100 В, а й можуть виконувати роль теплового щита, який не дає йому нагрітися вище 200 °С.

Проте основне корисне навантаження цього апарата — це дослідницьке обладнання: камери, спектрометри (інфрачервоний, ультрафіолетовий, гамма-, рентгенівський), радіометр, лазерний альтиметр, магнітометр, аналізатор частинок, Ka-діапазонний транспондер, акселерометр.
Загалом на борту міститься 11 наукових приладів. Переважно вони вмонтовані з надирної сторони космічного апарата для досягнення низької температури детекторів, окрім спектрометрів MERTIS і PHEBUS, які розташовані на головному радіаторі для забезпечення ширшого поля огляду.
Саме на MPO покладені основні завдання дослідження самої планети. Він має скласти докладну карту Меркурія, причому не тільки фізичну, а й геологічну. Дослідження він проводитиме ледь не в усіх відомих людству діапазонах і, звичайно ж, передаватиме їхні результати на Землю за допомогою антени діаметром 1 м.
Mercury Magnetospheric Orbiter (MMO) або ж Міо — це незалежний дослідницький модуль, який збудувала японська агенція JAXA. Він має вигляд восьмигранної призми вагою 245 кг. Апарат має обертатися на значно вищій орбіті, ніж MPO і концентруватися на вивченні магнітного поля планети й того, як воно взаємодіє із зарядженими частинками, які у великій кількості летять від Сонця. Саме на вивченні магнітних полів, високоенергетичних частинок, пилу, а також електричних явищ, які виникають внаслідок їхньої взаємодії, спеціалізуються п’ять приладів, які перебувають на борту.
Усі три модулі в момент запуску були з’єднані разом, утворюючи апарат розміром 3,9 x 3,6 x 6,3 м, тобто приблизно як мікроавтобус. Вага його напередодні старту складала 4100 кг.
Політ Bepi Colombo
Bepi Colombo вирушив у космос 20 жовтня 2018 року. Його запустили з космодрому Куру у Французькій Гвіані за допомогою ракети Ariane 5. Спочатку траєкторія його руху була дуже близька до орбіти Землі. По суті, він обертався навколо Сонця в тому ж напрямку, що і більшість планет. Це дозволило йому через 1,5 року знову наблизитися до нашої планети, щоб трохи загальмувати.

Ще через пів року, 15 жовтня 2020-го, він наблизився до Венери на відстань у 10 тис. км, випробував свої прилади, зібрав деякі дані й ще трохи пригальмував. Менш ніж за рік, 10 серпня 2021-го, він повернувся до другої від Сонця планети й цього разу достатньо ризиковано пролетів на відстані лише 552 км від неї, але це дозволило йому ще сильніше загальмувати та знизити перигелій.
1 жовтня 2021 року Bepi Colombo вперше пролетів повз Меркурій. При цьому мінімальна відстань до його поверхні склала лише 199 км. Це дозволило отримати знімки надзвичайно високої якості й зібрати наукові дані.
Надалі апарат поступово знижував афелій своєї орбіти та ще 5 разів повертався до Меркурія: 23 червня 2022-го, 19 червня 2023-го, 4 вересня і 1 грудня 2024-го і 8 січня 2025-го. Усі ці зближення, крім одного, були достатньо успішними, щоб BepiColombo міг продовжувати дослідження планети.

3 вересня 2026 року MTM остаточно відпрацював своє і був відділений від двох дослідницьких модулів. Відтоді вони наближалися до точки зустрічі з планетою. Вчені проводили репетиції наступних маневрів і врешті дочекалися моменту, коли апарат опиниться поблизу від Меркурія і можна буде почати його гальмування.
Що буде далі
21 листопада Bepi Colombo здійснив вихід на орбіту Меркурія. При цьому він, як і заплановано, не зміг погасити всю швидкість і зараз кружляє навколо планети надто високою траєкторією з великим ексцентриситетом.
Тож у наступні дні він почне її поступово знижувати, поки 10 грудня не опиниться на орбіті з апоцентром у 11 640 км. У цей момент від нього відділиться і розпочне самостійну роботу MMO. Сам же MPO продовжить зниження, аж поки на самому початку 2027 року не опиниться на своїй робочій орбіті.

Одним із найголовніших завдань Bepi Colombo є складання повної й докладної карти поверхні Меркурія. Зараз поверхню Марса та Місяця можна розглядати з роздільною здатністю до кількох метрів, але точність зображень найближчої до Сонця планети все ще вимірюється кілометрами, але це має скоро змінитися.
Інше питання, яке бентежить науковців уже кілька десятиліть, чи є на Меркурії поклади водяної криги. Бо, з одного боку, його поверхня розігріта до такої температури, що вода там мала б миттєво закипіти навіть за наявності атмосфери, а її на Меркурії практично немає. Але кратери на його полюсах можуть виявитися достатньо глибокими, щоб в умовах дуже похилого падіння сонячних променів водяна крига зберігалася там протягом мільярдів років.
Для Місяця це припущення підтвердилося. А от щодо Меркурія ясності досі немає. Саме BepiColombo має остаточно з’ясувати це питання.

Апарат також спробує зазирнути у глибини планети та у її минуле. Будова надр Меркурія та історія його еволюції тісно пов’язані, однак науковці досі знають про них дуже мало.
Важливим також є питання про магнітне поле планети. Яке воно насправді? Чим підтримується? Як взаємодіє з набагато сильнішим, ніж біля Землі, сонячним вітром? Це дасть уявлення не тільки про корону нашого світила, а й про механізми впливу на еволюцію планети, яка розташована настільки близько до неї.
Також апарат проведе низку експериментів, які перевірять положення загальної теорії відносності. Меркурій обертається досить близько до Сонця, щоб його рух зазнавав впливу гравітаційних ефектів, передбачених цією теорією.