Зимовий шестикутник, чи Зимове коло — це шість яскравих зір, які саме в цей час найкраще видно на нічному небі. Сіріус, Рігель, Альдебаран, Капелла, Поллукс, Проціон — усіх їх можна побачити на зимовому небі прямо зараз. Треба тільки знати, куди дивитися.

Що таке Зимовий шестикутник?
У помірних широтах Північної півкулі протягом року відбувається достатньо радикальна зміна найбільш помітних зір. Деякі з них залишаються видимими впродовж року. Решту ми можемо бачити лише в деякі місяці. Конкретно зараз, коли володарює зима, головною прикрасою нічного неба, якщо не рахувати планет та Місяця, є Зимове коло, або Зимовий шестикутник.
Шість зір, які його утворюють, справді дуже помітні: α Великого Пса Сіріус, α Малого Пса Проціон, α Візничого Капелла, α Тільця Альдебаран, β Оріона Рігель та β Близнят Поллукс. Фігура, яку вони утворюють, дійсно велика. Відстань між Сіріусом та Капеллою, двома найвіддаленішими зорями, може становити третину неба.
Що ж до форми, то тут із використанням слова «коло» можна посперечатися. Фігуру, яку утворюють світила, дійсно найкраще описати як трохи витягнутий у напрямку від горизонту до зеніту шестикутник. З грудня по квітень дивитися на нього краще в першій половині ночі з 18 до 24 години.

Спосіб знаходження усіх елементів шестикутника залежить від того, коли саме ви дивитеся на небо і наскільки ви знайомі з астрономією. Якщо ви тільки починаєте свій шлях спостерігача, то найкраще використати як орієнтир три зорі Пояса Оріона, які всю ніч мандруватимуть із південного сходу на південний захід, достатньо високо підіймаючись над обрієм.
Провівши до цієї лінії перпендикуляр у бік обрію, над ним можна побачити Рігель. Якщо ж продовжити лінію Пояса вправо, то на відчутно більшій відстані можна побачити Альдебаран. Головне не переплутати його зі значно яскравішим Юпітером, який зараз перебуває неподалік.
Далі можна продовжити лінію, що з’єднує Альдебаран та середину Пояса Оріона, в інший бік і знайти над обрієм дуже яскраву зорю. Це і є Сіріус. Разом із Рігелем вони утворюють три сусідні вершини шестикутника. Тож залишилося лише подумки добудувати його.

Значно вище і трохи лівіше від Альдебарана можна знайти Капеллу, а лівіше і вище Сіріуса — Проціон. Залишається знайти правіше Проціона, але лівіше за Капеллу пару зір, одна з яких яскравіша за іншу. Це — Поллукс та α Великого Пса Кастор.
Однак якщо ви зовсім новачок в астрономії й все одно будете дивитися на небо одразу після заходу Сонця, то, можливо, легше за все буде почати з Сіріуса як надзвичайно яскравої зорі, що в цей час тільки сходитиме над південно-східним обрієм, і вже від нього знайти Пояс Оріона та решту об’єктів, використовуючи методику, описану вище. А ми давайте розглянемо, що собою являють ці шість зір.
Сіріус
Сіріус — найяскравіша зоря на земному небі. Її яскравість може сягати -1,46m. Також він є однією з найближчих до нас зір. Відстань до нього становить 8,6 світлового року. Саме завдяки цьому ми бачимо його таким яскравим.

Насправді це — подвійна система. Головна зоря, світло якої ми переважно і бачимо, є білим світилом головної послідовності. Вона достатньо молода і має вік близько 230 млн років і температуру поверхні 9940 К. Діаметр зорі складає 1,71 сонячного, маса — 2 маси Сонця, а за світимістю вона переважає Сонце у 25 разів.
Навколо головного компонента обертається другий — білий карлик із масою, що приблизно дорівнює нашому світилу, але за радіусом та світимістю у тисячі разів менший за нього. Один оберт навколо Сіріуса А він робить за 50 років.
Проціон
Проціон — ще одна достатньо близька до нас подвійна зоряна система, розташована на відстані 12 світлових років від нас. Вона дуже схожа на Сіріус, тільки головна зоря тут не біла класу А, а біло-жовта класу F.

Проціон А, головний компонент системи, у 1,5 раза важчий за Сонце і має на 86% більший радіус. При цьому його світимість у 7,7 раза перевищує сонячну. Вік зорі становить близько 1,7 млрд років. Друга зоря системи являє собою білий карлик. Тільки на відміну від Сіріуса B він значно легший: маса складає 60% від сонячної. Оберт навколо Проціона А він робить за 40 років.
Капелла
Капелла — ще одна зоря Зимового шестикутника, яка насправді є цілою системою. Два гігантські жовті світила зі світністю у 77 та 78 сонячних обертаються одне навколо одного на відстані лише 100 млн км, тобто двох третин відстані від Землі до Сонця.
Маси їх при цьому складають 2,7 та 2,6 сонячної відповідно, а радіуси у 12 та 9 разів перевищують сонячні. Вік системи становить близько 540–590 млн років, а відстань від неї до Сонця 42 св. роки. Також в системі є ще пара червоних карликів.

Поллукс
А от Поллукс, попри те, що на небі розташований неподалік від Кастора, насправді є одиничною зорею. Це — помаранчевий гігант, який розташований на відстані 34 св. роки від нас. Маса зорі на 47% перевищує сонячну, а вік складає близько 1,19 млрд років. Це світило вже вичерпало свої запаси водню і зійшло з Головної послідовності. Внаслідок цього його «роздуло» до 9 радіусів Сонця.
Цікаво, що при цьому у Поллукса збереглася планета. Це — неймовірно великий газовий гігант, маса якого щонайменше вдвічі перевищує юпітеріанську. Він має назву Фестій і здійснює один оберт за 590 земних діб. При цьому, через велику світимість зорі, температура на його поверхні має бути суттєво вищою, ніж на Землі.
Альдебаран
Альдебаран — червоний гігант, що розташований на відстані 65 св. років від нас. Він — приклад того, яким буде Сонце на передфінальній стадії своєї еволюції — перед тим, як перетвориться на білий карлик.

За масою Альдебаран лише на 16% більший за Сонце, але за радіусом — у 45, а за світимістю — у 439 разів. Вік зорі становить 6,4 млрд років.
Рігель
З усіх зір, які складають Зимовий шестикутник, Рігель перебуває найдалі від Землі. Відстань до нього складає 860 св. років і насправді є кратною системою. Головне світило являє собою блакитний надгігант, маса якого у 18, а радіус — у 79 разів переважає сонячний. При цьому світимість його у 120 тис. разів більша за сонячну.
В тіні такого гіганта ховаються ще кілька зір. Кожна з них, якби перебувала на такій самій відстані, як решта зір Зимового шестикутника, то і сама була б однією з найяскравіших на небі. А так сам факт їхнього існування вдалося виявити тільки у XIX столітті.

Загалом картина така. Дві блакитні зорі з масами 2,9 та 3,8 сонячних обертаються навколо спільного центру мас лише за 9,8 доби. При цьому ця пара і сама разом із третьою блакитною зорею утворює подвійну систему з періодом обертання 67 земних років. І вже разом усі ці три зорі за 24 тис. років обертаються навколо Рігеля А.
Інші фігури на небі
При всьому цьому варто нагадати, що Зимовий шестикутник — уявна фігура. Тому за бажання на зоряному небі можна виділити й інші. Наприклад, Проціон, Сіріус та α Оріона Бетельгейзе утворюють так званий Зимовий трикутник.
А ще можна з’єднати лініями Альдебаран, Капеллу, Кастор, Поллукс, Проціон, Сіріус, Рігель, але не замикати коло на Альдебарані, а провести лінію на північ до γ Оріона Баллатрікс, а вже від неї — до Бетельгейзе. Таким чином можна отримати фігуру, схожу на букву G.
Крім того, не можна не звернути уваги на Марс та Юпітер, які прямо зараз перебувають у Зимовому шестикутнику. Найбільша планета Сонячної системи утворює пару з Альдебараном, а наш червоний сусід прилаштувався третім до Кастора та Поллукса.