Пояс Оріона — це три світила в однойменному сузір’ї, які розташовані на небі вздовж однієї лінії й тому дуже помітні. В українській культурі вони також відомі як Косарі. Ще розповідають, що піраміди в Єгипті насправді зображують саме їх. Але що вони являють собою насправді?
Косарі на небі
Оріон — одне з найпримітніших сузір’їв земного неба. Головні його зорі утворюють щось схоже на сніп або на дві трапеції, з’єднані своїми меншими основами. А в центрі всього цього розташовані три зорі, вишикувані в одну лінію.
Вони називаються Поясом Оріона. Це — не окреме сузір’я, а так званий астеризм — група зір, що легко сприймаються як одне ціле й історично мають власну назву. Точніше — багато назв, адже кожен народ бачив у них щось своє.
В українській культурі вони найчастіше звуться Косарями. Можливо, через те, що влітку, коли приходить пора косити пшеницю, вони на світанку саме підіймаються з-за горизонту. Хоча зустрічаються й інші назви: Три Царі, Три Волхви, Дівочі Зорі.
При цьому кожна з трьох зір має власну назву. Та, що зазвичай розташована ближче до горизонту та «ніг» Оріона, зветься Альнітак, правіше від неї — Альнілам, а ще правіше — Мінтака. І кожна з них заслуговує на те, аби розповісти про неї окремо.
Альнітак
Як і у випадку більшості астеризмів, зорі Поясу Оріона насправді не розташовані поруч одна з одною. Їх відділяє величезна відстань. Тож про кожну з них варто розповісти окремо. Почнімо з Альнітака, або ζ Оріона.
Ця зоря розташована на відстані 1260 св. років від нас, а її назва в перекладі з арабської буквально означає «пояс із тканини». Насправді вона є системою з трьох дуже гарячих зір. Головної з них (Альнітак Аа) є блакитний надгігант, що у 20 разів переважає Сонце за розміром і у 33 рази — за масою. При цьому світимість складає 21 тис. сонячних.
Альнітак Аа має температуру поверхні у 29 500 К. Він — найяскравіша на нашому небі зоря спектрального класу О. Його компаньйон Альнітак Ab майже такий же гарячий — він має температуру поверхні 29 000 К.
Щоправда, ця зоря не така велика. Її радіус сягає 7,3 сонячного, а маса у 14 разів більша, ніж у нашого світила. Дві гігантські біло-блакитні зорі обертаються одна навколо одної лише за 7,4 року.
Навколо цієї пари з періодом у 1508 років обертається ще одна гаряча блакитна зоря. Уся система занурена у світлу туманність IC 434. Очікується, що впродовж наступного мільйона років головна зоря системи спалахне як наднова.
Альнілам
Альнілам — друга зоря Поясу Оріона. Різні оцінки відстані до неї дають різні цифри, які коливаються від 1180 до 2000 св. років від нас. Відповідно, різняться й оцінки її світимості. Достеменно можна сказати лише те, що це — ще один дуже гарячий надгігант, світимість якого у сотні тисяч разів перевищує сонячну. А вік становить кілька мільйонів років.
Такі зорі еволюціонують надзвичайно швидко, тому вік Альнілама, або ж ε Оріона, складає лише кілька мільйонів років. Вчені очікують, що ще за кілька мільйонів років Альнілам може перетворитися на зорю Вольфа — Райє.
Ці зорі мають настільки високу температуру та інтенсивність випромінювання, що сонячний вітер буквально зриває з них рештки водневої оболонки, й вона утворює навколо світила дивовижну туманність. А потім Альнілам має спалахнути як наднова зоря та стати чорною дірою.
Мінтака
Мінтака, або ж δ Оріона, — третя, найвища і найправіша зоря Поясу Оріона, назва якої перекладається як «пасок». Відстань до неї також є дискусійною. Оцінки коливаються від 700 до 1200 світлових років.
Мінтака є багатокомпонентною системою. Головне світило — гаряча зоря класу О, маса якої, згідно з оцінками, становить 17,8 маси Сонця, а радіус у 13,1 раза більший, ніж у нашого світила. Навколо неї з періодом 5,78 доби обертається блакитна зоря з масою у 8,5 мас Сонця і діаметром у 4,2 його радіуса. Обидві вони дуже гарячі, температура поверхні перевищує 25 000 К.
Навколо цієї пари кружляє ще одна гаряча зоря класу О. Її маса у 8,8, а радіус — у 12 разів перевищують сонячні. Обертається це світило за 350 років, причому орбіта його сильно витягнута. Відстань до основної пари змінюється від 38 до 128 астрономічних одиниць. Два внутрішніх компоненти періодично закривають один оден, у результаті чого видима величина всієї системи періодично змінюється.
Але й це ще не все. Дуже близько до основної зорі δ Оріона на небі видно ще одну, яка насправді є подвійною системою. Однак станом на сьогодні астрономи не можуть однозначно визначити, чи є вона гравітаційно зв’язаною з першими трьома компонентами.
Пояс Оріона та піраміди
Усі ці неймовірно гарячі та яскраві світила були б мало кому цікавими, якби вони не світили так красиво на земному небі. Існує теорія, що народи, що колись населяли долину річки Ніл і одними з перших відкрили для себе красу астрономії, надавали їм настільки великого значення, що розташування трьох найбільш відомих пірамід в Гізі повторює цей астеризм.
Першим цю теорію висунув у 1989 році дослідник Роберт Бювал, і згодом вона знайшла собі чимало прибічників.
Щоправда, перша перевірка показує, що відносно напрямку на північ гігантські споруди зорієнтовані зовсім під іншим кутом, ніж Альнітак, Альнілам та Мінтака. Але прибічники теорії пояснили це просто — за тисячі років зорі зсунулися, а колись збіг був повним.
Коли це було? Відповідь Бювал з колегами спробували отримати через Сфінкса. Гігантська кам’яна скульптура нібито вказувала на сузір’я Лева, а у ньому з 10 970 по 8810 рік до н.е. знаходилася точка весняного рівнодення. Звідси автори революційної теорії робили висновок, що саме тоді й був збудований Сфінкс і що всі оцінки віку єгипетської цивілізації неправильні.
Щоправда, астрономи усім цим поясненням не повірили. Вони перевірили всі твердження й одразу з’ясували кілька речей. Перше: і розташування пірамід на місцевості, і Пояс Оріона насправді не є прямою лінією. Це знали й раніше. Але зорі на небі утворюють дугу, яка вигнута на південь, а у пірамід той самий вигин спрямований на північ. Тобто для того, аби все ідеально збігалося, зоряну карту треба перевернути.
У перших публікаціях автори теорії про це навіть згадували, але пізніше якось «забули». І це зовсім не додає віри усім їхнім подальшим побудовам. Друга річ, яку з’ясували астрономи — кут нахилу поясу Оріона у період, коли рівнодення було в сузір’ї Лева, становив 47–50°. І це зовсім не схоже на ті 38°, під якими розташовані піраміди. Тобто, знову ж, неправда.
Абсолютно ніщо не вказує на те, що можлива кореляція між положенням пірамід та зір у Поясі Оріона та Сфінкс якось пов’язані між собою. Зрештою, зодіакальні сузір’я, до яких належить Лев, з’явилися у Месопотамії й до Єгипту потрапили набагато пізніше, ніж були збудовані піраміди.
Зрештою, вигадувати історичні загадки щодо поясу Оріона зовсім не обов’язково. Цілком вистачає і суто астрономічних. Як вже було згадано вище, оцінки відстані до цих зір сильно різняться. Тому зараз абсолютно неможливо точно вказати, наскільки ж насправді далекими одне від одного є світила, що на небі так красиво сяють разом.
