У 2019 році у Коста-Риці впали достатньо великі метеорити. Їх зарахували до типу Мерчисон. Зазвичай такі космічні камені вважають примітивними, бо, по суті, вони є шматками космічного бруду. Але цього разу стало зрозуміло, що не все так просто.
Метеорит із Коста-Рики
У квітні 2019 року поблизу міста Агуас-Заркас на півночі Коста-Рики впали кілька метеоритів, які належать до типу Мурчисон. У статті, опублікованій в журналі Meteoritics & Planetary Science, міжнародна команда дослідників описує обставини падіння і показує, що космічні камені, які зазвичай вважають просто шматками сміття, не такі примітивні.
«Двадцять сім кілограмів гірських порід було знайдено, що робить це падіння найбільшим у своєму роді з часів падіння подібних метеоритів біля Мерчисона в Австралії в 1969 році», — сказав метеорний астроном Пітер Дженніскенс з Інституту SETI та Дослідницького центру NASA ім. Еймса.
Метеорит Мерчисон, що дав назву цьому типу космічних каменів упав лише через два місяці після першої пілотованої висадки на Місяць у 1969 році, коли дослідники були готові вивчати місячні породи і з нетерпінням тренували свої інструменти на цьому іншому камені з космосу.
«Падіння Агуас Заркас стало величезною новиною в країні. За останні 150 років жодна інша вогняна куля не була так широко висвітлена, а потім знайдена, як каміння на землі в Коста-Риці», — сказав геолог Герардо Сото з Університету Коста-Рики в Сан-Хосе.
Обставини падіння метеорита
Аналіз записів відеокамер показав, що камінь увійшов в атмосферу Землі під майже вертикальним кутом з північно-західного напрямку зі швидкістю 14,6 км/с. Інтенсивне тепло від зіткнення з атмосферою розплавило (абляція) більшу частину каменю, але слідів фрагментації було напрочуд мало.
«Він проник глибоко в атмосферу Землі, поки вціліла маса не розбилася на висоті 25 км над поверхнею Землі, де стався яскравий спалах, який був зафіксований супутниками на орбіті», — сказав Дженніскенс.
Природа була прихильною до цього метеорита, оскільки падіння сталося наприкінці незвично довгого сухого сезону в Коста-Риці.
«Падіння Агуас Заркас створило дивовижну колекцію каменів з обплавленою кіркою з широким спектром форм, — сказав співавтор і метеоритист Лоуренс Гарві з Центру вивчення метеоритів імені Бусека при Університеті штату Аризона. — Деякі камені мають красиві блакитні переливи на обплавленій корі».
Тверде каміння
Багато з каменів не розбилося, оскільки вони приземлилися на відносно м’які джунглі й трав’янисту поверхню. Дослідників здивувала незвична форма багатьох каменів, спричинена абляцією, без відносно пласких поверхонь, які є результатом вторинної фрагментації.
«Інші метеорити цього типу часто описують як грязьові кулі, оскільки вони містять багаті на воду мінерали, — сказав Дженніскенс. — Очевидно, це не означає, що вони крихкі».
Дослідницька група тепер вважає, що Агуас Заркас таким не є, бо він уникнув зіткнень у космосі і не мав тріщин, які послаблюють багато метеоритів.
«Останнє зіткнення, якого зазнала ця скеля, відбулося два мільйони років тому», — повідомив космохімік Кіс Велтен із Каліфорнійського університету в Берклі.
Велтен і його команда виміряли, як довго камінь перебував під впливом космічного проміння після того, як він відколовся від більшого астероїда.
«Ми знаємо про інші метеорити, подібні до Мерчисона, які відкололися приблизно в той самий час і, ймовірно, в результаті тієї самої події, але більшість із них розбилися набагато пізніше», — сказав Велтен.
Команда визначила, що камінь був близько 60 см у діаметрі, коли він потрапив в атмосферу Землі. За траєкторією, яку він пройшов в атмосфері, команда простежила шлях метеорита до поясу астероїдів.
«Ми можемо сказати, що цей об’єкт відірвався від більшого астероїда, розташованого нижче в поясі астероїдів, ймовірно, з його зовнішніх регіонів, — сказав Дженніскенс. — Після того, як він відірвався, йому знадобилося два мільйони років, щоб влучити в крихітну ціль — Землю, весь час уникаючи розколу».
Оскільки камінь був міцним і входив під крутим кутом, відносно велика частина його маси вціліла на Землі.
За матеріалами phys.org
