Картину бурхливої молодості Місяця доведеться скоригувати. Аналіз породи з дальньої півкулі виявив, що потік космічних тіл, які падали на поверхню, слабшав поступово. Раніше вважали, що після короткого сплеску він обірвався майже миттєво. Нова картина стосується і Землі, бо обидва світи проходили той період разом.
Дві половини однієї історії
Ґрунт, який апарат місії «Чан’е-6» доставив на Землю в червні 2024 року, потрапив до лабораторій уперше. Доти весь фактичний матеріал походив з видимої півкулі, куди сідали станції Apollo і автоматичні зонди минулого століття.
Дальній бік зазнав значно менше пізніших геологічних перетворень, тому сліди найдавніших зіткнень збереглися там у чистішому вигляді. Завдяки цьому дослідники змогли вперше зіставити дві частини супутника напряму, як повідомляє Universe Today.
Датування за ізотопами аргону
Для аналізу взяли дрібні частинки ударного розплаву з басейну Ейткена поблизу південного полюса. Кожна така крихта утворилася під час окремого падіння, коли порода на короткий час розплавилася і застигла знову.
Вік визначали методом аргон-аргонового датування окремих уламків. Зразки опромінювали нейтронами, а потім вимірювали співвідношення ізотопів інертного газу на мас-спектрометрі. Отримані значення розтягнулися від 4,33 до 1,13 млрд років, тобто охопили понад три мільярди років безперервного літопису.
Плавний спад замість піка
Гіпотеза пізнього важкого бомбардування з’явилася ще за результатами програми Apollo. Згідно з нею, приблизно між 4,1 і 3,8 млрд років тому кількість зіткнень стрімко зросла через міграцію планет-гігантів, які потягнули за собою дрібні тіла.
За тією моделлю епізод був коротким за геологічними мірками — від 20 до 200 млн років — і завершився швидким обривом. Нові дати такого піка не показують. Замість вузького вікна вимальовується довге згасання інтенсивності.
Автори не заперечують саму можливість активних падінь у ту епоху, проте чіткого максимуму в їхніх вимірах немає. Робота опублікована в рецензованому журналі Science Advances. Схожого висновку цього року дійшла інша група з Інституту геології та геофізики Китайської академії наук.
Що це означає для Землі
На нашій планеті свідчень тих подій майже не лишилося, бо тектоніка і вивітрювання стерли давню поверхню. Місячна порода лишається єдиним доступним архівом часу, коли тут тільки складалися умови для появи життя.
За словами співавтора дослідження Фреда Журдана з Університету Кертіна, кожне велике зіткнення, зафіксоване у місячній породі, розповідає щось про обстановку на молодій Землі. Нашу планету і супутник сформували спільні процеси, тому їхня рання історія теж спільна.
Календар для інших планет
Криву спаду ударного потоку, побудовану за місячними зразками, планетологи використовують як еталон для визначення віку поверхонь Марса, Меркурія і великих астероїдів. Матеріалу з цих тіл, придатного для лабораторного датування, поки що немає.
Давність марсіанських рівнин рахують за щільністю кратерів і перекладають у роки саме через цю калібрувальну шкалу. Тому кожна правка місячної хронології зсуває оцінки й для решти внутрішньої частини Сонячної системи.
