Старий радянський метеорологічний супутник розпався на низькій навколоземній орбіті. Навколо нього утворилася хмара уламків. Апарат не працює вже кілька десятиліть, а на такій висоті сміття тримається дуже довго. Причину руйнування поки не встановили.
Висота без гальмування
Супутник «Метеор-2-7» належав до радянської метеорологічної серії «Метеор-2» і вийшов на орбіту в травні 1981 року. За допомогою його приладів спостерігали за хмарністю і збирали дані про атмосферу Землі. Основна частина апарата і далі обертається на висоті близько 855 кілометрів. Це приблизно вдвічі вище за орбіту Міжнародної космічної станції, яка проходить на висоті близько 420 кілометрів.
Атмосфера там настільки розріджена, що майже не гальмує дрібні об’єкти. За оцінками NASA, уламки на висоті близько 800 кілометрів можуть лишатися на орбіті десятиліттями або навіть століттями залежно від розміру. Тож нова хмара фрагментів загрожуватиме іншим апаратам ще багато років.
Сигнал над Австралією
Розпад 5 жовтня зафіксувала компанія LeoLabs, яка відстежує супутники і космічне сміття за допомогою мережі радарів. Фахівці помітили біля неактивного супутника кілька нових об’єктів, коли той пролітав над радарною станцією в Західній Австралії. Спостереження з інших радарів підтвердили утворення уламків.
Експерт з космічного сміття Джим Шелл уточнив час події. Руйнування сталося о 12 годині 45 хвилин за київським часом з можливою похибкою в 10 хвилин. Точної кількості фрагментів поки не називають, ідеться про кілька десятків.
Магазин від Universe Space Tech
Журнал Астероїди і Комети №1 2026 (194) – Тверда Палітурка
До товаруВибух чи зіткнення
Пояснень поки два. Всередині апарата міг статися збій або вибух. Інший варіант передбачає зіткнення з іншим об’єктом на орбіті.
Джим Шелл схиляється до версії про зіткнення, хоча визнає, що причину, ймовірно, так і не з’ясують. Висота 855 кілометрів належить до щільно засмічених ділянок орбіти. До того ж у момент розпаду супутник перебував поблизу найвищої для себе широти, адже площина його руху нахилена на 81 градус до екватора. Саме там щільність сміття найбільша.
На цій висоті вже траплялися масштабні руйнування. У 2007 році Китай збив ракетою власний метеорологічний супутник «Фен’юнь-1C» на висоті близько 865 кілометрів і після цього на орбіті з’явилося понад три тисячі уламків, які можна відстежувати. Значна частина з них досі обертається навколо Землі.
Тривожна серія
Як пише EarthSky, у LeoLabs назвали цей випадок частиною тривожної тенденції, адже за пів року компанія фіксує вже не перше подібне руйнування. У березні навколо супутника Starlink 34343 з’явилися десятки об’єктів після збою, який SpaceX пояснила ймовірним внутрішнім джерелом енергії, а не зіткненням. У серпні розпався відпрацьований ступінь ракети «Чанчжень», що могло дати від кількох десятків до сотень фрагментів.
Об’єкти на низькій орбіті рухаються зі швидкістю близько 28 тисяч кілометрів на годину, тож навіть невеликий фрагмент здатен серйозно пошкодити орбітальний апарат. Кожен новий розпад підвищує ризик синдрому Кесслера. Так називають ланцюгову реакцію, у якій уламки спричиняють нові зіткнення, а ті створюють ще більше сміття.
Цей сценарій ще 1978 року описали науковці NASA Дональд Кесслер і Бертон Кур-Пале. Йдеться не про миттєву катастрофу, а про поступове накопичення зіткнень, через яке окремі ділянки орбіти роками ставатимуть дедалі небезпечнішими. Уламки «Метеор-2-7» поступово знижуватимуться і з часом перетинатимуть нижчі орбіти, де працюють Міжнародна космічна станція і тисячі супутників Starlink. Для операторів цих апаратів це означає більше маневрів ухилення, а кожен такий маневр витрачає паливо і скорочує термін служби.
Програм масштабного очищення орбіти поки немає, існують лише поодинокі демонстраційні проєкти. Японська компанія Astroscale у 2024 році наблизила апарат ADRAS-J на відстань близько 15 метрів до відпрацьованого ступеня ракети H-IIA, а наступна місія має вже захопити цей ступінь і звести його з орбіти. Схожими технологіями займається і київський стартап Kurs Orbital, який розробляє апарат для зближення і стикування з іншими супутниками. Проте за одну місію вдається прибрати лише один великий об’єкт, а кожен розпад на кшталт «Метеор-2-7» додає десятки нових.
