Невелика швейцарська команда розробників Periapsis Works створила комп’ютерну гру KESSLER: Orbital Incremental. У ній гравець може відчути себе системою управління радянським військовим супутником, що несподівано прокинувся після десятиліть сну і вирішив влаштувати на орбіті терор.
Синдром Кесслера
6 жовтня 2026 року на платформі Steam вийшла комп’ютерна гра KESSLER: Orbital Incremental. У ній гравці беруть на себе керування секретним радянським супутником KESSLER-1, який колись забули на орбіті, але він прокинувся у 2041 році й вирішив, що навколо занадто багато небажаних апаратів, які треба відстрілювати.
Загалом із тим, як свою гру бачать розробники, яких у команді всього двоє, можна ознайомитися на їхньому сайті. А пограти у демоверсію можна онлайн на окремій сторінці на платформі itch.io. Автори не приховують, що назва як гри, так і самого апарата в ній є відсилкою до «синдрому Кесслера».
Таку назву має гіпотетичний сценарій розвитку подій, запропонований 1978 року науковцем NASA Дональдом Кесслером. У ньому в ситуації, коли на орбіті перебуває багато космічних апаратів, руйнування одного чи кількох із них (наприклад, у результаті зіткнення) призводить до утворення лавини уламків, які не поспішають зупинятися, адже в космосі немає тертя.
Замість цього вони продовжують кружляти орбітою Землі (бо їхні швидкості недостатньо високі, щоб повністю подолати її тяжіння), стикаються з іншими апаратами, ті руйнуються, утворюються нові хмари уламків, які самі стають небезпечними для інших апаратів, і так по колу, аж поки орбіта не стане геть непридатною для використання.
Радянські бойові супутники
Усе вищеописане і спробували показати у своїй грі автори KESSLER: Orbital Incremental. Ідея, звичайно викликає купу питань, наприклад про те, що створюючи космічний апарат із кінетичною гарматою і показуючи вже у назві, що із концепцією орбітального хаосу вони знайомі не могли замислюватися про те, що він завдасть шкоду і їхнім власним апаратам.
Та й називати супутник на честь науковця NASA в розпал холодної війни — ідея не дуже реалістична. До речі, проєкт бойового апарата у 1980-ті в СРСР дійсно розроблявся і називався «Скіф». При цьому він був оснащений не кінетичною гарматою, а газодинамічним лазером, зокрема і для того, аби знищувати апарати без утворення великої кількості уламків.
Що відбувається у грі
Що ж до самої гри, то вона являє собою піксельну «стрілялку». Гравець керує KESSLER-1, який нерухомо висить над ділянкою поверхні Землі, й можна лише керувати напрямком, куди повернута його гармата. Гра поділена на раунди, які тут називають прольотами. У кожному з них поруч із радянським супутником пролітають його сучасні «брати», по яких і треба стріляти.
Апарати обертаються. Вони невеликі, але промальовані досить добре. Після влучання відбувається вибух, і в усі боки розлітаються дрібні уламки. Зіткнувшись з іншими об’єктами, вони пошкоджують їх, а іноді й спричиняють нові вибухи, що породжують ще більше уламків. Одним словом, суть синдрому Кесслера показана хай і досить умовно, зате яскраво.
Між раундами зібрані уламки знищених апаратів можна обміняти на різноманітні удосконалення супутника: збільшення ваги й швидкості снарядів, кількості зібраних уламків, вибухові заряди, що самі додатково створюють хвилю уламків.
У демоверсії гри можна збивати тільки супутники на найнижчій з орбіт. У повній же версії, доступній на Steam, судячи з ролика на ютубі, мова про пошкодження цілих станцій одразу на кількох орбітах. Усе це, звичайно, справляє дуже неоднозначне враження, оскільки взагалі-то синдром Кесслера — жахлива катастрофа, а у грі показується, наскільки це весело — створювати хаос. Але принаймні у гру варто пограти, аби відчути силу множення уламків на орбіті.
