Перлини серпневого неба (частина 2)

Літніми ночами та осінніми вечорами високо в небі сяють три яскраві зорі: Вега, Денеб та Альтаїр. Вони утворюють так званий “Літній трикутник”. Найяскравіша в ньому – Вега. Вона віддалена від нас на 25 світлових років і за загальною потужністю випромінювання у 50 разів перевищує наше Сонце.

Сузір’я Ліри, до якого належить Вега, знайти зовсім неважко: поруч із нею помітний правильний паралелограм, що складається із зір 3-ї та 4-ї величини. Воно назване на честь музичного інструменту легендарного співака Орфея, що своєю майстерною грою зачаровував навіть богів. Ліру помістив на небо бог Сонця та мистецтв Аполлон.

Сузір’я Ліри має невелику площу, але містить чимало цікавих об’єктів. Усі його яскраві зорі (крім Веги) є подвійними чи кратними системами. Найбільш ефектно виглядає зоря, позначена грецькою літерою ε (епсілон). Вже при погляді в театральний бінокль можна зрозуміти, що вона складається з двох компонентів практично однакового блиску, а люди з гострим зором можуть це помітити й неозброєним оком. У телескоп добре видно, що кожна із зір, своєю чергою, є подвійною системою.

Ще цікавіше β (бета) Ліри, що є кратною, а також затемнено-змінною зорею, яка змінює свій блиск з періодом близько 13 діб.

Лідером популярності серед пам’яток даного сузір’я є планетарна туманність M57 «Кільце» (8,8^m), що має діаметр близько півтори кутових хвилин і розширюється з лінійною швидкістю 25 км/с, що для земного спостерігача відповідає приблизно кутовий секунді за сторіччя. На знімках, зроблених з тривалими витримками, видно великий дифузний ореол близько 4 ‘в діаметрі, що оточує найбільш яскраву частину туманності (у просторі він тягнеться на 2,5 світлових роки). Його форма нагадує пелюстки квітки. Скинута оболонка зорі, що утворює кільце, приблизно в 80 разів яскравіше за Сонце (при масі в п’ять разів менше від нього). На докладних кольорових знімках чітко розрізняються кольори туманності: всередині вона здається темнішою, внутрішній край оболонки – зелений, основна частина кільця має лимонний колір, а периферія – червоний. Центральна частина випромінює в ультрафіолетовому діапазоні, іонізовані атоми кисню та азоту випромінюють зелений колір, червоний пов’язаний із протонами (ядрами атомів водню), а сумарне світіння всіх компонентів дає жовтий колір.

M57 легко виявити в телескоп з діаметром об’єктива понад 50 мм. Щоправда, у бінокль зі збільшенням менше ніж 15 разів її складно відрізнити від зір, а у невеликий телескоп вона виглядає сірувато-білим кружечком. Зі збільшеннями 50 крат і вище можна помітити потемніння всередині туманності. За добрих атмосферних умов і певної індивідуальної сприйнятливості ока іноді видно її зеленуватий колір.

З об’єктів каталогу Месьє, крім знаменитого “Кільця”, в Лірі є ще й кульове скупчення M56 (8,3^m). Для його успішних пошуків потрібний телескоп з діаметром об’єктива від 60 мм та вище. У 150-міліметровий інструмент воно виглядає блідою плямою діаметром близько 5′ з незначним підвищенням яскравості до центру. При спостереженнях з 300-міліметровою апертурою при збільшенні не менше 150 крат скупчення поширюється на зорі майже до самого центру.

Одним з найкрасивіших сузір’їв неба є Лебідь — найяскравіші його зорі утворюють добре помітний хрест (іноді його так і називають — «Північний хрест»). Він розташований у гущі Чумацького Шляху та містить безліч цікавих об’єктів. Хвіст птаха прикрашає зоря першої величини Денеб, назва якої в перекладі з арабської таки означає «хвіст». Її світність у 65 тис. разів перевищує відповідний показник Сонця, проте через значну віддаленість ця зоря займає лише дев’ятнадцяту позицію серед найяскравіших об’єктів неба, що не належать Сонячній системі.

Поблизу Денеба знаходиться велика темна туманність діаметром 4 ° – від неї починається “Велика розвилка” Чумацького Шляху. Такі туманності, схожі на «провали» у зоряних полях, у минулому називали «Вугільними мішками». За цією конкретною туманністю закріпилася назва «Північний вугільний мішок».

Неподалік Денеба (приблизно на 3° на схід) знаходиться ще одна туманність, цього разу світла — NGC 7000 «Північна Америка». За своїми контурами вона справді нагадує північноамериканський континент. На тлі чистого незасвіченого нічного неба її можна помітити навіть неозброєним оком як невелику трикутну «хмарку», яка відірвана від Чумацького Шляху. Яскравість та контрастність туманності максимальна у районі «Мексиканської затоки», та її північна частина, навпаки, поступово «сходить нанівець». Найкраще NGC 7000 виглядає у біноклі з невеликим збільшенням. Цікаво, що у великий телескоп навіть при рівно зоряному збільшенні «Північну Америку» зазвичай не видно — через великі розміри та низьку поверхневу яскравість вона зливається з фоном неба. Найпростіше її помітити в середні за розмірами рефрактори за допомогою спеціального UHC-фільтра. У північній частині NGC 7000 знаходиться розсіяне скупчення NGC 6997, яке містить 70 зір 10-ї величини й слабше.

На дрібномасштабних знімках менш ніж у градусі на захід від “Північної Америки” виділяється ще одна туманність – IC 5070 “Пелікан”. Візуально, як правило, видно лише найяскравішу її частину в районі «голови» небесного птаха. Для підвищення розмаїття тут також бажано застосування фільтра UHC або OIII. У межах туманності знаходяться кілька розсіяних скупчень, найбільш яскравим відносяться M29 (6,6^m) та NGC 6910 (7,4^m). Останнє містить приблизно 50 зір від 7-ї до 12-ї величини, занурених у слабке світіння. Його можна знайти в 30 ‘на північ від γ Лебедя. У 1,7° на південь від цієї зірки лежить розсіяне скупчення M29 — досить тісна нечисленна група зірок (100-міліметровий їх там видно приблизно два десятки).

Ще один об’єкт каталогу Месьє – розсіяне скупчення M39 – знаходиться між Денебом й зорею π2 Лебедя і є розрідженою групою з декількох десятків зір на тлі Чумацького Шляху. Скупчення віддалено від нас приблизно на 800 світлових років. На не засвітленому небі його неважко побачити неозброєним оком. При спостереженнях у слабкий бінокль воно має форму трикутника, утвореного трьома зорями 6,8^m, розташованими на одній лінії, та однією зорею 7,5^m. За допомогою 80-міліметрового рефрактора тут можна нарахувати 15-20 зір (приблизно третина утворює подвійні системи). Подальше збільшення діаметра телескопа й кратності не дасть відчутного ефекту — скупчення просто загубиться на зоряному тлі.

У 2,3° на південний схід від згадуваної зорі π2 Лебедя розташовується розсіяне скупчення ІC 5146 (7,2^m), оточене туманністю «Кокон». У телескопі середньої сили тут видно слабке туманне світіння діаметром порядку 8′, на тлі якого проєктуються дві зірочки 10-ї величини. Телескоп з апертурою близько пів метра дозволяє розглянути до 50 зір скупчення та перепади у яскравості на світлому фоні. За відсутності засвічення на захід від «Кокона» можна побачити тонку звивисту область, позбавлену зір. Це темна туманність B168 завдовжки близько 3°. Як і інші порівняно великі темні туманності, найкраще вона видна на інструмент із великим полем зору — наприклад, у бінокль 15×70.

Зоряні простори Лебедя містять 80 розсіяних скупчень. NGC 6819 (7,3^m) виділяється серед них своєю незвичайною вигнутою формою. Це скупчення практично невідоме любителям астрономії, оскільки в невеликі телескопи воно виглядає невиразно. У 250-міліметровий рефлектор при збільшенні 150 крат у ньому видно три-чотири десятки слабких зір 11-14^m, що розташовуються у формі рибальського гачка, який здається підсвіченим зсередини. Так виявляє себе сумарне світло інших невиявлених членів скупчення, повна кількість яких — щонайменше сотні.

Яскраве та цікаве розсіяне скупчення NGC 6871 (5,2^m) знаходиться майже посередині між зорями γ та χ (гамма та хі) Лебедя. Зоря χ – червоний гігант, що пульсує з температурою поверхні всього 1900 кельвінів (близько 1600 ° C). Період її пульсацій становить 408 днів. Протягом тривалого часу її не видно навіть у невеликі телескопи, а в максимумі стає цілком доступною для неозброєного ока.

Якщо χ Лебедя перебуває в мінімумі і її не можна використовувати як орієнтир, знайдемо жовту зірочку 27 Лебедя – скупчення знаходиться лише за кілька кутових хвилин на південь від неї. Воно виглядає красиво у телескопи з проникною здатністю від 12χ та великим полем зору. У його центрі є компактне згущення, яке при невеликому збільшенні виглядає як подвійна зоря.

Всього в 1 ° на схід від NGC 6819 знаходиться ще одне скупчення – NGC 6883 (8,6^m). Воно містить півсотні зір від 9 до 14 ^m із кратною зорею в центрі та оточене слабкою туманністю.

В 2,3 ° на захід від M29, практично точно на лінії γ – τ (тау) Лебедя, ховається цікава туманність NGC 6888 “Півмісяць” або “Серп”. Це складний об’єкт для невеликих телескопів, але при апертурі від 120 мм і вище на темному небі його можна спробувати виявити. У 250-міліметровий рефлектор видно не тільки найяскравішу частину туманності у формі світлої дуги, але й слабке продовження, що майже замикає її в сплюснене кільце.

Південно-східне крило Лебедя містить цікавий і популярний об’єкт — NGC 6960 “Мітла відьми”. Ця туманність утворилася в результаті спалаху Наднової 10 тис. років тому і складається з двох частин – західної та східної, рознесених на 2,5 °. Ширина фрагментів у середньому становить 10 ‘, а довжина – трохи більше за градус. Химерно виглядає західна дуга (NGC 6960): на неї проєктується подвійна зоря 52 Лебедя, що служить чудовим орієнтиром при її пошуках. Для візуальних спостережень NGC 6960 є нескладним об’єктом (за умови, що небо не засвічене). Фільтр OІІІ дозволяє виявити структуру туманності та розглянути в ній окремі тонкі волокна. Милуватися нею зручно частинами, виводячи зорю Лебедя з поля зору телескопа: у великі інструменти її блиск заважає спостерігати власне туманність. Східний фрагмент – “Щука” – має більшу поверхневу яскравість, ніж “Мітла”. У великий телескоп з фільтром OIII тут видно просто неймовірну кількість подробиць. Трикутну ділянку називають “Воронкою”, комплекс в цілому – “Рибальська Сіть”, “Фата”, “Мереживо”, “Циррус”, “Петля Лебедя”, “Вітрила”.

Відомо, що основна частина планетарних туманностей зосереджена вздовж смуги Чумацького Шляху, тому, як і слід було очікувати, сузір’я Лебедя багате на об’єкти цього класу. Сучасні атласи наводять 55 подібних туманностей у цій частині неба, але лише 10 з них доступні 150-міліметровому інструменту. Найяскравіша з них – NGC 7027 (8,6^m) – має дуже високу поверхневу яскравість та видима навіть у підзорній трубі. Однак, щоб розрізнити її подробиці, необхідно застосувати телескоп з апертурою від 200 мм та збільшенням не менше 250 крат. В оцінках візуального блиску цієї туманності є значний розкид: від 8 до 10,4^m. У телескопи середньої сили вона виглядає синьо-зеленим прямокутником 18″×11″ з двома яскравішими ділянками і нерізкими краями. Візуально NGC 7027 вражає набагато менше ніж її знімок (особливо зроблений за допомогою великих професійних інструментів).