Космічна обсерваторія James Webb поділилася новими цікавими світлинами планетарної туманності NGC 2392, яка через свою унікальну форму отримала неофіційну назву Туманність Лева. Втім, об’єкт більш відомий як «Ескімос», або «Обличчя клоуна». Завдяки провідним інфрачервоним інструментам астрономи змогли зазирнути крізь густий космічний пил і в деталях роздивитися складні процеси, спровоковані зорею, що помирає.
Ще у 2000 році телескоп Hubble зробив знамениті знімки NGC 2392 у видимому спектрі світла. На тих кадрах туманність справді нагадувала левову морду з пухнастою гривою, що складалася зі структур, схожих на хвости комет.
Сьогодні камери телескопа James Webb з високою роздільною здатністю — NIRCam (ближній інфрачервоний діапазон) та MIRI (середній інфрачервоний діапазон) — дозволили побачити те, що раніше було приховано від людського ока. Інфрачервоний зір нового телескопа чітко виділяє щільні скупчення космічного пилу та розмиті хмари іонізованого газу. Ця газопилова система еволюціонує вже кілька тисячоліть, і навіть зараз її динаміка невпинно змінюється.
Зоря, що вмирає у самому серці
У самому центрі цієї активності є крихітна, але надзвичайно гаряча точка, що нагадує ніс космічного звіра. Це залишок зорі — так званий білий карлик.
Як він утворився? Надмасивні зорі завершують своє життя грандіозними вибухами наднових, але це явище відносно рідкісне. Більшість світил у Всесвіті, включно з тим, що утворило NGC 2392, мають меншу масу. Коли ядерне паливо в надрах такої зорі вичерпується, вона стає нестабільною, починає пульсувати й поступово скидає свої зовнішні шари у космос. Ці скинуті оболонки газу та пилу й утворюють планетарну туманність.
Попри скромні розміри залишкового ядра, його шалена енергія та інтенсивне випромінювання буквально «нагрівають» туманність зсередини, створюючи розширювану бульбашку іонізованого газу. Саме вона й малює впізнавані контури левової морди, попутно руйнуючи пил на своєму шляху.
Швидкоплинна краса
Особливу увагу привертає «грива» туманності. Вона відповідає внутрішній зоні пилової оболонки, яку яскраво підсвічує центральний білий карлик.
Усередині цієї зони можна помітити структури, що нагадують пасма шерсті. Насправді це надзвичайно щільні пилові згустки, які змогли встояти перед нищівним випромінюванням ядра. Вони діють як своєрідні щити, блокуючи радіацію та захищаючи матерію, що розташована позаду них.
Зафіксований космічним телескопом James Webb кадр — це лише мить у тривалому процесі зоряної еволюції. Газ і пил продовжують стрімко віддалятися від центрального залишку зорі, змінюючи обриси туманності. За розрахунками астрономів, приблизно через 10 тис. років Туманність Лева повністю розсіється у міжзоряному просторі. За космічними мірками, це неймовірно короткий термін.
Раніше ми повідомляли про те, як тривимірна карта розкрила неочікувану форму туманності Кільце.
За матеріалами Science Daily
