Равлик — це планетарна туманність, залишки газової оболонки, скинутої червоним гігантом наприкінці його життя. Сама зоря при цьому перетворилася на білий карлик. Дослідження показують, що недавно ця мертва зоря знищила планету.
Загадковий рентгенівський сигнал
Відстежуючи загадковий рентгенівський сигнал від вмираючої зорі протягом десятиліть, астрономи, можливо, нарешті пояснили його природу: ця зоря могла знищити сусідню планету.
Починаючи з 1980 року, рентгенівські місії зафіксували незвичний сигнал із центру туманності Равлик. Використовуючи найпотужніші на сьогодні рентгенівські місії, рентгенівську обсерваторію Chandra NASA та XMM-Newton Європейської космічної агенції, вони тепер мають набагато чіткішу картину цієї десятиліттями загадкової таємниці.
Туманність Равлик — це так звана планетарна туманність, яка є пізньою стадією зорі, що викинула свої зовнішні шари газу і залишила після себе тьмяніший і менший попіл світила, відомого як білий карлик.
У попередні десятиліття рентгенівська обсерваторія ім. Ейнштейна і телескопи ROSAT виявили високоенергетичне рентгенівське випромінювання, що виходить від білого карлика в центрі туманності Равлик WD 2226-210, розташованої лише за 650 світлових років від Землі. Білі карлики, подібні до WD 2226-210, зазвичай не випромінюють сильного рентгенівського випромінювання.
Знищена планета
Нове дослідження, в якому використані дані з Chandra та XMM-Newton, можливо, нарешті пояснило питання, що спричиняє таке рентгенівське випромінювання від WD 2226-210. Дослідження опубліковане в журналі Monthly Notices of the Royal Astronomical Society.
«Ми вважаємо, що цей рентгенівський сигнал може походити від планетарних уламків, притягнутих до білого карлика, як передсмертний поклик планети, яка була знищена білим карликом у туманності Равлик, — каже провідний автор дослідження Сандіно Естрада-Дорадо з Національного автономного університету Мексики. — Ми, можливо, нарешті знайшли причину загадки, яка триває вже понад 40 років».
Раніше вчені визначили, що планета розміром із Нептун розташована на дуже близькій орбіті навколо білого карлика, здійснюючи один оберт менш ніж за 3 дні. У своєму останньому дослідженні науковці дійшли висновку, що ще ближче до зорі могла існувати планета, подібна до Юпітера.
Обложена планета могла спочатку перебувати на значній відстані від білого карлика, але потім мігрувати всередину, взаємодіючи з гравітацією інших планет у системі. Як тільки вона наблизилася б досить близько до білого карлика, гравітація зорі частково або повністю розірвала б планету на частини.
Інтерпретації отриманого сигналу та подібні випадки
Дослідження показує, що рентгенівський сигнал від білого карлика залишався приблизно постійним за яскравістю між 1992, 1999 і 2002 роками (за спостереженнями ROSAT, Chandra і XMM відповідно). Дані, однак, вказують на те, що може відбуватися ледь помітна, регулярна зміна рентгенівського сигналу кожні 2,9 години, що свідчить про залишки планети, яка перебувала надзвичайно близько до білого карлика.
Автори також розглянули питання про те, чи могла бути зруйнована зоря з низькою масою, а не планета. Такі зорі приблизно такого ж розміру, як планета типу Юпітера, масивніші, що робить їх набагато менш імовірними для розриву білим карликом.
WD 2226-210 має певну схожість у рентгенівській поведінці з двома іншими білими карликами, які не перебувають всередині планетарних туманностей. Один із них, можливо, відтягує матеріал від планети-компаньйона, але повільніше, без швидкого руйнування планети. Інший білий карлик, ймовірно, витягує матеріал із залишків планети на свою поверхню. Ці три білі карлики можуть становити новий клас змінних об’єктів.
«Важливо знайти більше таких систем, бо вони можуть пояснити нам, як виживають або руйнуються планети навколо таких зір, як Сонце, коли вони починають старіти», — сказав співавтор дослідження Хесус Тоала з Національного автономного університету Мексики.
За матеріалами phys.org
