Червоний та мертвий

На цій світлині, отриманій за допомогою встановленого на телескопі VLT спектрографа FORS, зображено червонувату хмару газу, відому під назвою Abell 24. Вона розташована в сузір’ї Малого Пса і являє собою планетарну туманність. Але слово «планетарна» не повинно вводити в оману. Такі туманності не мають жодного відношення до планет — ця назва була придумана ще наприкінці XVIII століття, коли справжня природа подібних об’єктів залишалася невідомою.

Зображення планетарної туманності Abell 24, зроблене телескопом VLT. Джерело: ESO

Зараз ми знаємо, що планетарні туманності виникають на фінальній стадії життєвого циклу зір, маси яких становлять від 0,8 до 8 сонячних. Після завершення запасів водню в надрах таких світил «запускаються» реакції перетворення гелію на вуглець. Температура їхнього ядра різко підвищується, тоді як зовнішні шари атмосфери починають стрімко розширюватися. Світило перетворюється на червоного гіганта. Така ж доля в майбутньому чекає і на наше Сонце. Через 5-7 млрд років воно збільшить свій радіус приблизно у 250 разів, поглинувши при цьому Меркурій, Венеру і, цілком імовірно, нашу Землю.

Космос для кожного

Магазин від Universe Space Tech

Журнал №6 2021 (187)

До товару

У якийсь момент червоний гігант починає скидати свою оболонку. Ультрафіолетове випромінювання оголеного ядра іонізує викинуту речовину, яка починає світитися і стає видимою. Саме цей етап називають планетарною туманністю. Його тривалість невелика і становить лише кілька десятків тисяч років. Зоряне ядро швидко остигає та перестане випромінювати достатньо ультрафіолету для іонізації газової хмари, яка, своєю чергою, поступово розсіюється в навколишньому просторі та перестає бути видимою. Що стосується ядра, то воно стискається і перетворюється на надщільний білий карлик.

Знімок Abell 24 зроблений у межах програми «Космічні скарби ESO» — освітньо-просвітницької ініціативи, метою якої є знімкування цікавих, загадкових або просто красивих об’єктів південного неба. Ці знімки робляться в тих рідкісних випадках, коли телескопи обсерваторії не можуть вести повноцінні спостереження. Зазвичай це пов’язано з невідповідними погодними умовами. У тих випадках, коли отримані дані надалі можуть бути використані для наукових цілей, вони зберігаються, і астрономи отримують до них доступ через Науковий архів ESO.

За матеріалами https://www.eso.org

Новини інших медіа