VLT зазнімкував «останній подих» згасальної зорі

На цьому знімку, зробленому за допомогою Дуже великого телескопа Європейської Південної обсерваторії (VLT ESO), можна побачити планетарну туманність ESO 577-24, розташовану у сузір’ї Діви на відстані близько 1400 світлових років від Сонця. Туманність є поступово розширюваною оболонкою, що складається з іонізованого газу, який світиться. По суті, це «останній подих» зорі, що вмирає, залишок якої можна розрізнити у центрі знімка.

Знімок планетарної туманності ESO 577-24, зроблений VLT. У центрі кадру добре видно яскраву зорю Abell 36, яка і є джерелом туманності. Червоний та блакитний кольори на знімку відповідають оптичній емісії у червоних та блакитних променях, відповідно. У кадр також потрапив набагато ближчий об’єкт — астероїд, який пролетів через поле зору. Він залишив слабкий слід нижче і ліворуч від центральної зорі. На знімку можна побачити кілька фонових галактик. Джерело: ESO

Планетарні туманності утворюються на останній стадії життєвого циклу сонцеподібних зір, перетворених на червоних гігантів. Вичерпавши всі запаси водневого «палива», вони починають стискатися. Цей процес знову запускає термоядерні реакції в ядрі світила, і в результаті зовнішні шари скидаються в навколишній простір у формі потужного зоряного вітру. Розпечене ядро ​​зірки, що вмирає, випускає досить інтенсивне ультрафіолетове випромінювання, щоб іонізувати цю речовину і змусити її світитися. Як наслідок, бачимо планетарну туманність — усе, що залишається від зорі наприкінці її існування. Приблизно через 7 млрд років така ж доля спіткає і наше Сонце.

Стадія планетарної туманності за космічними мірками вкрай коротка. Вона триває трохи більше кількох десятків тисяч років. Зрештою оголене зоряне ядро ​​остигає та перестане випромінювати достатньо ультрафіолету для іонізації газової оболонки, яка, своєю чергою, поступово розсіюється у навколишньому просторі, перестає бути видимою. Що ж до ядра, воно стискається і перетворюється на білий карлик.

ESO 577-24 була відкрита у 1950-х роках, а у 1966 році внесена у Каталог планетарних туманностей Ейбелла. Оскільки туманність знаходиться на досить великій відстані, її примарне свічення можна побачити лише у потужні телескопи. Представлене зображення було отримане у межах програми «Космічні скарби ESO» — освітньо-просвітницької ініціативи, метою якої є знімкування цікавих, загадкових чи просто гарних об’єктів південного неба. Знімання зазвичай проводиться у час, коли телескопи з тих чи інших причин неспроможні вести заплановані спостереження. Проте, всі отримані дані можуть використовуватися у наукових цілях та доступні астрономам через Науковий архів ESO.

За матеріалами https://www.eso.org

Як у ранній Сонячній системі були розподілені метали
Земна атмосфера здатна захистити нас від близького спалаху наднової
Вони серед нас: вчені Гарварду припускають, що прибульці маскуються під людей
NASA витратить 19,5 млн доларів на запуск фальшивої зірки
Марсохід Perseverance доїхав до Світлого янгола
Подорож до Марса ціною нирок: організм людини не витримає міжпланетний переліт
В Англії екоактивісти облили фарбою стародавню обсерваторію
Кратери та іржа: TGO зазнімкував багату на метали ділянку на Марсі
Темою міжнародного хакатону NASA у 2024 році стане Сонце
Червоні та коричневі карлики: Дуже Великий телескоп знайшов приховані супутники яскравих зір