За Вифлеємською зіркою

Один із головних символів Різдва — Вифлеємська зірка. Вважається, що понад дві тисячі років тому вона ознаменувала народження Христа, але досі достеменно невідомо, яке астрономічне явище ввійшло в історію під цією назвою. Що про це каже сучасна наука?

Насправді з біблійних текстів незрозуміло, чим саме була Вифлеємська зірка, там навіть явно не сказано, що це якесь небесне явище. Навпаки, з фрази «зірка, яку бачили вони на сході, йшла перед ними, аж нарешті прийшла і зупинилася над місцем, де було Немовля», можна зробити висновок, що це прояв чогось цілком земного. Небесні тіла не мають властивості так просто «зупинятися» над певним місцем на Землі. Також із Біблії незрозуміло, чи ця «зірка» з’явилася відразу після народження Ісуса, чи через достатньо довгий проміжок часу. Але припустімо, що волхви, які шукали новонародженого «царя юдейського», все ж орієнтувалися за якимось примітним об’єктом небесної сфери.

Нова чи наднова

Час від часу астрономи помічають на небі зореподібні об’єкти, що не змінюють свого положення відносно інших «нерухомих» зірок, але суттєво змінюють свій блиск. У дотелескопічну епоху вдавалося помітити лише ті з них, які добре видно неозброєним оком. Зараз ми називаємо їх новими та надновими зірками. Також уже відомо, що вони не зникають безслідно — на їхньому місці завжди знаходять ті чи інші залишки, що виникли в результаті спалаху.

В минулому люди дійсно могли вважати такі явища провісниками незвичайних подій, заносячи їх до історичних хронік і пізніше «прив’язуючи» до народження видатних осіб. В літописах деяких азійських країн згадується яскрава «зайва» зірка, що з’явилася 23 лютого 4 року до нашої ери в сузір’ї Орла. Вже у XX столітті приблизно в тому ж місці було виявлене радіоджерело, відоме як «пульсар Галса-Тейлора». Відстань до нього перевищує 20 тис. світлових років. Динаміка його радіоімпульсів дозволяє стверджувати, що це дійсно залишок наднової, спалах якої спостерігався на Землі понад дві тисячі років тому, причому її можна було бачити «на сході» (на ранковому небі). Але, згідно з сучасними оцінками, максимальний видимий блиск цієї наднової насправді був не надто великим. На неї навряд чи звернули б увагу як на щось виняткове та непересічне, гідне «відзначити» народження Сина Божого.

Комета

Відома фреска авторства Джотто ді Бондоне з каплиці Скровеньї (Падуя, Італія). Роль Вифлеємської зірки «виконує» комета Галлея, що з’явилася на небі 1301 року

Примітні небесні світила з довгими хвостами, що повільно рухаються серед зірок, здавна привертали увагу астрономів. Насправді яскраві комети здебільшого мають такий вигляд не дуже довгий час, і вони цілком здатні «вказати» на якусь подію. До того ж вони можуть не лише рухатись, але й «зупинятися» — наприклад, кілька днів поспіль з’являтися над тою ж самою точкою горизонту. Тут першою спадає на думку славетна комета Галлея, що наближалася до Сонця восени 12 року до н.е., але, на думку більшості дослідників, це все-таки занадто рано. Краще підходить на роль «Віфлеємської зірки» загадкове світило, про яке згадується в корейських і китайських хроніках від 5 року до н.е. Воно спостерігалося майже три місяці й більшу частину цього часу з’являлося вранці «на сході».

Сполучення яскравих планет

17 червня 2 року до н.е. Венера з точки зору наземних спостерігачів настільки тісно зблизилася з Юпітером, що їх стало неможливо розрізнити неозброєним оком як два окремих небесних тіла — кілька годин вони виглядали як одна дуже яскрава зірка. Цю подію важко було не помітити, але вона не підходить під «критерії» Віфлеємської зірки за однією важливою ознакою. Вона відбулася на заході (на вечірньому небі), а не на сході.

Таким можна було би побачити сполучення Венери з Юпітером 17 червня 2 року до нашої ери, якби в той час існували телескопи. Джерело: StarryNight

Певні планетні конфігурації часто тлумачились астрологами як провісники важливих подій. 1614 року, розраховуючи рух планет за своєю новою методикою, Йоганн Кеплер виявив, що за 7 років до «офіційного» початку нашої ери Юпітер і Сатурн пройшли так зване потрійне сполучення, коли їхні протистояння майже співпадали. Для «невтаємничених» воно нічого особливого не являло, але в астрологічних термінах могло означати народження царя. Волхви, які прийшли привітати божественне немовля, зналися на подібних тонкощах і сприйняли цю планетну конфігурацію саме в якості такого пророцтва. Незрозуміло лише, як вона могла «вказати їм шлях».

Втім, християнство заперечує астрологію та не визнає жодних «астрологічних прив’язок». За переконаннями більшості віруючих християн, Віфлеємська зірка була одним із божественних чудес «не від світу цього», тому вона не потребує жодних наукових пояснень і тлумачень. Цікаво, що на деяких іконах і фресках ця «зірка» має темний колір і дивну форму, не схожу на звичні нам геометричні багатокутні зображення зірок. Можливо, за цим поняттям дійсно не стоїть нічого, крім святково-релігійного символу…

Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine