Космічний телескоп Webb (NASA/ESA) поділився вражаючим кадром бурхливого «котла» зореутворення. Об’єктив інструмента спрямували на ділянку LHA 120-N 159 (або просто N159) — гігантський «зоряний розплідник», розташований за 161 тис світлових років у Великій Магеллановій Хмарі. Ширина зафіксованої ділянки становить близько 230 світлових років.
Область N159 належить до так званих зон H II — ділянок космосу, заповнених іонізованим воднем. У таких регіонах щільні й холодні молекулярні хмари стискаються під дією власної гравітації, даючи початок новому поколінню зірок.
Сформовані масивні світила випромінюють потужний ультрафіолет, який іонізує навколишнє середовище, змушуючи його яскраво світитися. Водночас потужні зоряні вітри вискоблюють у туманності велетенські порожнини та формують щільні газові гребені. Камера ближнього інфрачервоного діапазону NIRCam на борту James Webb зафіксувала ці процеси у найдрібніших деталях.
Магазин від Universe Space Tech
Колекція журналів Universe Space Tech №1
До товаруСвітлове шоу газових хмар
Центр кадру огортають сяючі помаранчеві хмари пилу та газу. Їхнє характерне світіння зумовлене наявністю поліциклічних ароматичних вуглеводнів — складних органічних сполук на основі вуглецю. Блідо-блакитні скупчення позначають іонізований водень, а темно-червоні нитки уособлюють найщільніші та найхолодніші ділянки молекулярного газу.
Ці темно-червоні структури виступають своєрідним щитом: вони захищають зародки нових зірок від руйнівного випромінювання сусідніх гігантів. Якщо придивитися, молоді світила проглядають безпосередньо всередині цих ниток та помаранчевих газових стовпів.
Вікно у прадавній Всесвіт
За оцінками астрономів, вік N159 не перевищує 3 млн років, що робить її однією з наймолодших зон зореутворення у Великій Магеллановій Хмарі. У ній приховані тисячі новонароджених зірок.
Головна цінність N159 для науки полягає у її хімічному складі. На відміну від нашої галактики, Велика Магелланова Хмара має значно нижчу «металічність» — тобто містить набагато менше елементів, важчих за водень і гелій. Завдяки цьому спостереження за N159 дозволяють астрономам досліджувати зореутворення в умовах, максимально наближених до тих, які панували на ранніх етапах існування Всесвіту.
Раніше ми повідомляли про те, як у найменших протопланетних дисках Всесвіту виявили зародки планет.
За матеріалами Phys
