Технології супутникової війни, або Як знищити об’єкт на орбіті 

Застосування супутників надає державам перевагу не тільки безпосередньо на полі бою, а й у стратегічному протистоянні. Тому за останні кілька десятиліть науковці доклали чимало зусиль для розробки протисупутникової зброї. Вона охоплює ракети, засоби радіоелектронної боротьби, хакерство і навіть космічні буксири.

Супутникова війна
Так уявляє супутникову війну більшість людей. Джерело: www.scientificamerican.com

Причини супутникових воєн

Супутники, здатні вражати живу силу та техніку супротивника безпосередньо на поверхні Землі — це  фантастика. Інженери неодноразово пропонували військовим бойові лазери, бомби орбітального базування чи просто важкі предмети на орбіті, які під час падіння здатні завдавати шкоди своєю кінетичною енергією, але ще жоден проєкт так і не був втілений у життя.

Однак апарати на орбіті Землі можуть суттєво вплинути на перебіг воєнних конфліктів на її поверхні. Здатність спостерігати за театром воєнних дій, забезпечувати зв’язок та точне позиціювання навіть в автоматичному режимі дають державі, що розміщує у космосі свої супутники, велику перевагу.

Саме на цьому, зокрема, базувалася здатність США проводити ефективні воєнні операції у різних куточках світу: колишній Югославії, Іраку, Афганістані. Крім того, країна, яка має сателіти спостереження, просто знає, що відбувається у будь-якій точці Землі. А вторгнення росії до України показало, що навіть держава з меншою кількістю ресурсів, ніж у ворога, здатна чинити йому опір.

Знаходження ворожої техніки — головна зброя супутників у сучасній війні
Супутникове зображення російських військ в Україні. Джерело: Space.com

Тому не дивно, що космічні країни паралельно зі створенням сателітів почали розробляти зброю проти них.

Вогнепальна зброя у космосі

Найпростіший спосіб знищити супутник на орбіті — це фізично зруйнувати його. Адже космічні апарати легко вразливі. Їх ніхто не захищає бронею, бо це збільшує їхню вагу та відповідно здорожчує запуск. Тож для враження сателіта достатньо вогнепальної зброї. 

Звичайно, що такою зброєю неможливо збити супутник із землі. ЇЇ треба встановлювати на іншому космічному апараті, який має наблизитись до цілі на відстань у кілька кілометрів, що при сучасному рівні технологій цілком реально. Порох же речовина, що може вибухати й за відсутності кисню, тож жодних перешкод для пострілу немає.

В історії космосу вже був досвід використання вогнепальної зброї у невагомості. На радянській станції «Салют-3» розробники встановили та випробували автоматичну гармату калібру 14,5 мм.

Гармата зі станції «Салют-3»
Модифікована авіаційна гармата, яка була встановлена на станції «Салют-3». Джерело: Аlchetron.com

Використання вогнепальної зброї на орбіті має два великі недоліки. Перший — близька відстань до цілі. Адже хоча горизонту в космосі немає, ефективно цілитися у мішень розміром з людину на великій відстані неможливо. 

Другий — віддача. За законом збереження імпульсу, під час пострілу вона відштовхне космічний апарат у протилежному від цілі напрямку. При цьому у вакуумі відсутні сили тертя та тяжіння, що могли б компенсувати прискорення від пострілу. Отже, або носій для гармати має бути дуже великий, або потрібно витрачати додаткове паливо на гасіння віддачі.

Ракети як протисупутникова зброя

Ще один спосіб знищення супутників на орбіті — ракети. Він цікавий тим, що дозволяє знищувати як ворожі космічні апарати, так і бойові блоки балістичних ракет супротивника при одиничних запусках. Ця зброя або просто таранить сателіт, або ж вибухає поруч із ним, руйнуючи апарат своїми уламками. 

Сполучені Штати Америки почали розробляти протисупутникові ракети ще у 50-х. Першими зразками цієї зброї стали модифіковані балістичні ракети. Запускати їх можна було тільки або з борту стратегічних бомбардувальників, або з поверхні Землі. Але вже на початку 80-х США створили протисупутникову ракету ASM-135 ASAT, яку міг підняти в небо простий винищувач.

Запуск ASM-135 ASAT
Перший запуск протисупутникової ракети з винищувача. Джерело: Вікіпедія

Саме вона 20 серпня 1985 року вперше вразила космічний апарат на орбіті. Після чого розробку подібної зброї розпочали й інші держави. Зараз її мають Китай, росія, Індія і, можливо, Ізраїль.

Синдром Кесслера

Найбільшим недоліком використання зброї у космосі є утворення уламків. Адже вони ніде не осідають, а розпорошуються численними випадковими орбітами й продовжують кружляти навколо Землі, зберігаючи кінетичну енергію. 

Ці фрагменти можуть пошкодити будь-який об’єкт на орбіті — від МКС та ворожих супутників до власної космічної інфраструктури. Найгірше, що чим більше зіткнень, тим більше уламків і вища загроза нових ушкоджень. Таке неконтрольоване зростання кількості сміття може на деякий час зробити польоти на орбіту неможливими.

Цю ланцюгову реакцію назвали «синдром Кесслера», на честь співробітника NASA, що першим описав проблему неконтрольованого зростання кількості уламків на орбіті. Саме через загрозу засмічення США не проводять випробувань протисупутникової зброї та закликають до цього інші держави. 

Лазерна зброя

Є й технологічніший спосіб вивести ворожий супутник із ладу — використання лазерів. Лазер — це сфокусований потік когерентного випромінювання. Відповідно, він не ріже ціль і не розриває її на шматки. Основна дія цієї зброї — термічна. Обладнання та елементи конструкції ворожого сателіта просто виходять з ладу через перегрівання, поступово плавляться і частково випаровуються.

Хоча застосування лазерної зброї не призводить до утворення великої кількості уламків, ця перевага повністю втрачається через велику енергозатратність та необхідність вразити ціль на дуже великій відстані.

З цього випливає перша проблема лазерної зброї — потреба точного фокусування променя на цілі задля створення необхідної концентрації енергії. Це можна порівняти зі спробою підпалити папірець за допомогою збільшувального скла на відстані кількох кілометрів.

Лазерна гармата
Лазерна зброя ВМФ США. Джерело: Newscientist.com

Друга проблема — велика енергозатратність. Саме тому єдиний реальний проєкт лазерної гармати стаціонарно розміщений на Землі. Військовим США довелося під’єднати її до електростанції. І ця установка показала свою ефективність. Щоправда, знищити за її допомогою вдалося тільки ракету в атмосфері. Супутники все ще залишаються недосяжними для неї.

У 1980-ті військові США та СРСР розробляли проєкт розміщення лазерів на супутниках. Живити їх мали атомні силові установки. Радянський Союз навіть запускав макет одного з таких апаратів у космос. Але в цілому всі ці зусилля були марними.

Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!

Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine

[ajax_load_more single_post="true" single_post_id="87482" single_post_order="previous" single_post_target="#post-wrapper" post_type="post" css_classes="alm-btn" button_label="Завантажити ще"]