Під час війни різним підрозділам важливо діяти злагоджено. Від хорошої взаємодії між командирами та орієнтуванні на місцевості залежить дуже багато: від коригування вогню до планування та проведення військово-тактичних операцій. Усе це неможливо без якісного та стабільного зв’язку і детальних мап, зроблених за допомогою космічних технологій.
Супутниковий зв’язок
Більше, ніж радіо
У сучасній війні майже нічого не лишилося від тих часів, коли командир спостерігав за боєм з пагорба. «Туман війни» ефективно розвіюють супутники спостереження.Театр військових дій може займати тисячі квадратних кілометрів, на яких діють десятки своїх і ворожих підрозділів. У таких умовах достатньо важко навіть просто не допустити безладу, а треба ще й забезпечити осмислені узгоджені дії людей, які один одного не бачать.
Сучасна війна залишила далеко в минулому реалії війн двадцятого сторіччя. Тоді вважався нормальним явищем спільний рух багатьох великих підрозділів в одному напрямку назустріч супротивнику. При цьому громіздка рація була переважно у радиста, який за наказом командира час від часу виходив на зв’язок із вищим командуванням і обмінювався з ним текстовою інформацією. І це вже не кажучи про ще примітивніші схеми зі зв’язком по дроту.
У XXI сторіччі засоби радіоелектронної боротьби стали штатним озброєнням усіх армій розвинених країн. Та й бойові дії переважно ведуться невеликими, дуже мобільними підрозділами, які до відкриття вогню по ворогу намагаються нічим не видати своєї присутності.
Крім того, обсяги інформації, якою обмінюються військові через електронний зв’язок, значно зросли. Тепер це може бути не тільки голос командира, але й різні зображення, карти, відео, просто документи в електронній формі. Тобто необхідний повноцінний бездротовий інтернет-зв’язок, до того ж шифрований. І найкраще цю потребу задовольняє супутниковий інтернет.
Супутниковий інтернет і зв’язок для військових
Завдяки цифровому сигналу, що передається через супутник, можна передавати великі обсяги будь-якої інформації. Впродовж останніх двох десятиліть саме військові системи супутникового інтернету були одним з головних козирів американської армії. Офіцери армії США мали якісний зв’язок, добре орієнтувалися на місцевості, володіли оперативними розвіданими про розташування ворожих позицій та могли вчасно запросити підтримку.
По суті, комунікаційний супутник — це лише ретранслятор, який приймає канал по одному сигналу та передає його по іншому. Але не все так просто. Поодинокий супутник зможе ретранслювати сигнал лише над тією територією, над якою зараз пролітає. Та бойові дії не чекатимуть моменту, коли він опиниться над головою. Отже, необхідно створювати «сузір’я» з кількох десятків апаратів, що рухатимуться значно вищими орбітами й у будь-який момент часу «покриватимуть» одразу всю поверхню Землі.
На практиці це дорого та не забезпечує високої швидкості інтернету. Тому навіть американська армія під час компаній в Іраку й Афганістані за межами військових баз використовувала супутники переважно для передання голосових повідомлень.
Революція Ілона Маска
Ситуація змінилася буквально цього року завдяки відомому винахіднику та підприємцю Ілону Маску. Вже кілька років власник SpaceX створює систему супутникового інтернету, який був би доступний по всій земній кулі незалежно від ситуації на Землі. Для цього компанія вивела на орбіту понад 2000 супутників. Це приблизно на два порядки більше, ніж зазвичай необхідно для забезпечення глобального бездротового зв’язку.
Завдяки цьому вдалося «покрити» всю поверхню Землі не з високих, а з низьких орбіт. Як наслідок, потужність сигналу, що доходить до земної поверхні, стала значно вищою. До того ж замість громіздких стаціонарних систем користувачам Starlink необхідні лише невеликі «тарілки» та термінали.
Але навіть така система — дорога та неефективна. На початку 2022 року Маска критикували за те, що побудована ним мережа за співвідношенням ціна-якість не може конкурувати з наземними дротовими та безпровідними операторами.
Український досвід під час війни показав, що робота всіх наземних інтернет-операторів блокується ворогом насамперед як важливий канал передачі оперативної інформації. Надання Ілоном Маском тисяч приймальних станцій Starlink нашій країні показало їхню ефективність. Приймання та відправлення командуванню різноманітних даних простими офіцерами несподівано стали реальністю.
В умовах, коли не тільки батальйони, але навіть взводи діють як незалежні підрозділи, володіння оперативними даними набуває першочергового значення. Адже перемогу на полі бою приносить маневреність військ, поки супротивник чекає на наказ «згори».
І нехай «тарілку» Starlink не може носити в кишені кожен солдат, наявність її у командирській машині вже надає перевагу. Бо супротивник змушений використовувати більш громіздку техніку для забезпечення лише одного каналу голосового зв’язку.
Навігаційні супутники
Третьою складовою військово-космічних засобів є навігація. Сучасні люди звикли користуватися послугами GPS, що дозволили відмовитися від паперових карт. Однак для військових на полі бою наявність глобальної системи позиціонування значно критичніша, ніж для цивільних.
Зазвичай підрозділи діють віддалено від населених пунктів, у незнайомій місцевості, часто — вночі. Їм необхідно точно знати своє положення в умовах повної відсутності орієнтирів і можливості спитати у місцевих.
Робота системи GPS забезпечується супутниками на високих орбітах. Вони від самого початку були розраховані на два режими роботи: відносно приблизний (для цивільних) і точний, ледь не до десятків сантиметрів (для військових). Працюють вони так: пристрій на землі обмінюється сигналами з одним або кількома сателітами, й завдяки точному вимірюванню кутів і відстаней визначається положення його користувача.
Кожна велика держава прагне забезпечити своїх військових можливістю користуватися глобальною системою позиціонування. Причому системою власною, щоб у її сигнал супротивник не міг внести спотворення. Однак за останні 30 років тільки США змогли довести GPS до практичного використання.
Росіяни неодноразово вихвалялися, що їхня система «ГЛОНАСС» нічим не поступається американській. Однак, судячи з того, що у російських військових в Україні переважно вилучають топографічні карти 30-річної давнини й дуже рідко — грубі приймачі сигналів від сателітів, забезпечити армію супутниковою навігацією повною мірою їм так і не вдалося.
Боротьба за цифрові координати
При цьому ключовою для сучасних військових є саме інформація про точні координати — ті самі циферки широти та довготи, які показуються десь у кутку дисплея навігатора і на які зазвичай ніхто з цивільних не звертає уваги.
Бо інформація про те, що підрозділ перебуває в лісі у трьох кілометрах на захід від села Великий Прутень — це надзвичайно важливо. Але артилерія ще з часів Другої світової наводиться на супротивника виключно по координатах. І авіація — як традиційна, так і безпілотна — також потребує тих самих цифр. Отже, потреба у їхньому передаванні саме в цифровій формі дедалі зростає.
Російсько-українська війна — це конфлікт, у якому головну роль відіграють саме артилерія й авіація. І вони все більше б’ють «по точках», а не по місцевості, при цьому весь час перебуваючи в русі. Значна частина роботи з визначення цілей виконується спеціалізованими програмами. Тому навігація в умовах сучасної війни — не тільки отримання координат, але і їхнє адресне поширення.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтесь: https://t.me/ustmagazine
