Екіпаж місії Artemis II помітив спалахи від ударів крихітних космічних тіл об місячну поверхню. Таке слабке світло від зіткнень люди, ймовірно, ще ніколи не бачили неозброєним оком. Попередній науковий звіт про обліт Місяця NASA оприлюднило через пів року після завершення місії. Астронавти також описали кольори порід, рельєф і сонячну корону.
Спалахи в тіні Місяця
П’ять спалахів астронавти зафіксували 7 квітня, коли Місяць повністю закрив від них Сонце. Затемнення тривало близько 56 хвилин. Один зі спалахів одночасно побачили командир Рід Вайзмен і Джеремі Гансен.
Згідно з попереднім звітом NASA, усі спалахи з’явилися на неосвітленій частині диска. Під прямим сонячним світлом екіпаж не помітив жодного, тому науковці вважають ці спалахи найтьмянішими з будь-коли побачених людиною. За їхньою оцінкою, тіла, що спричинили удари, мали розмір у кілька сантиметрів. Раніше з орбіти такі спалахи щонайменше тричі бачили екіпажі Apollo 16 і Apollo 17.
Місія пролітала біля Місяця в період, коли великих метеороїдних потоків не було. Тому підтверджені спалахи задають нижню межу частоти ударів. Ці дані врахують під час планування наступних місій Artemis.
Корона і земне світло
Майже годину астронавти спостерігали сонячну корону. Вони описали кілька корональних стримерів, тобто витягнутих структур, сформованих магнітними петлями. Частина з них пульсувала, а наприкінці затемнення корона виглядала симетричнішою, ніж на початку. Це збігається з даними обсерваторії SOHO.
Видиму для екіпажу частину Місяця тоді освітлювало лише світло, відбите Землею. На знімках астронавтів поверхня в цьому світлі має синюватий відтінок, хоча самі астронавти розгледіти на ній деталі не змогли.
Кольори і рельєф
Камери на борту Orion не калібрували для наукових вимірювань, тож головним джерелом даних про кольори стали усні описи астронавтів. Як зазначає Universe Today, їх порівнюватимуть зі знімками апарата Lunar Reconnaissance Orbiter.
Плато Аристарха Крістіна Кох описала як жовтувате, а Рід Вайзмен побачив там відтінок зеленкувато-коричневого скла. Коричневий колір може вказувати на вулканічне скло, багате на титан, як у зразках Apollo 17. Зелений може відповідати склу, багатому на магній, як у зразках Apollo 15.
На рівнині Океану Бур екіпаж помітив дугу світлих смуг. Аналіз показав, що це система пологих тектонічних хребтів завдовжки близько 600 кілометрів. Уступи хребтів заввишки лише близько 100 метрів, приблизно як 30-поверховий будинок. Одне з можливих пояснень того, як їх розгледіли з відстані в тисячі кілометрів, полягає в пологих схилах, які на всій довжині системи трохи змінювали освітлення.
Нові імена на мапі
Перед обльотом екіпаж запропонував імена для двох яскравих кратерів. Перший має стати кратером Інтегріті на честь корабля, другий кратером Керролл на пам’ять про покійну дружину Ріда Вайзмена. Заявку до Міжнародного астрономічного союзу вже готують.
Автори звіту радять майбутнім місіям Artemis брати калібровані камери, окремий датчик спалахів і пасивний запис звуку в кабіні. Саме усні описи цього разу стали найціннішими даними. Повний архів знімків і аудіо вже відкритий у системі NASA Planetary Data System.
