Сполучені Штати Америки — визнаний лідер мирного та вільного освоєння космосу. Тож не дивно, що багато країн будують свою космічну стратегію, спираючись на партнерство з ними. Деякі союзники майже повністю залежні від NASA. Інші фактично цілком самостійні не лише у технічних розробках, але й у політиці їхнього використання.
Найближчі союзники NASA
Розгалужена космічна індустрія США не закінчується на їхніх кордонах. Фактичним її продовженням є цивільні та військові агенції найближчих союзників Сполучених Штатів. При цьому ці дві гілки співпраці варто виділити окремо.
Міжнародні відносини Космічних сил США тривалий час були дуже непублічними та сильно обмеженими. Однак останніми роками вони значну частину своїх зусиль спрямували на створення у Мексиці, Канаді, Австралії та Новій Зеландії власних військово-космічних структур.
Особливо активізувалася ця діяльність після випробування росією космічної зброї в листопаді 2021 року та вторгнення її збройних сил в Україну. Останнє супроводжувалося численними спробами втрутитися в роботу електронних супутникових систем.
Схоже, що американські військові намагаються зробити свої супутникові системи максимально гнучкими та стійкими. Велику кількість супутників на орбіті вони збираються забезпечити завдяки співпраці з приватними компаніями. А от задачі щодо керування орбітальним угрупуванням і роботу з даними, отриманими від нього, вони хочуть частково перекласти на союзників.
Свої численні цивільні програми співпраці з іноземними партнерами має і NASA. Завдяки їм уже згадані найближчі союзники змогли запустити свої супутники ще кілька десятиліть тому. А деякі країни навіть мають своїх астронавтів, не дивлячись на те, що не мають бодай щось схоже на космодром.
Космічна агенція Канади
Особливо показовою тут є Канада. Її національна космічна агенція CSA була заснована лише 1989 року, хоча свій перший супутник країна запустила у 1962-му. А зараз вона має власне супутникове угрупування для спостереження за Землею RADARSAT.
Завдяки тісній міжнародній співпраці за останні чотири десятиліття в космосі встигли побувати 18 представників цієї країни. Щоправда, і тут можна продемонструвати, наскільки всі союзи в космосі є умовними — адже 4 канадських астронавти літали не на шатлах, а на російських «Союзах».
Проте цільова співпраця з окремими країнами вже деякий час не є пріоритетом NASA на міжнародній арені. Зараз їхні думки переважно зайняті проєктом Artemis, метою якого є повернення людей на Місяць. Відповідно, з іншими державами агенція намагається взаємодіяти у межах міжнародного компонента цієї програми, відомої як Угоди Артеміди.
Фактично це найбільший космічний альянс в історії, до якого зараз входить 21 держава включно з Україною. Метою цих угод є координація зусиль різних країн задля мирного освоєння нашого природного супутника. Щоправда, за межами загальних положень цих угод NASA реалізує конкретні проєкти з кожною країною окремо.
JAXA — союзники США у тихоокеанському регіоні
Серед усіх близьких космічних союзників США варто виокремити Японію. В часи холодної війни ця країна покладалася у міжнародній політиці на американську підтримку. І досі сліди цієї залежності можна знайти у японській космічній програмі.
Однак від самого початку японці зробили ставку на розвиток власної космічної інфраструктури. У результаті перший супутник країна запустила 1970 року на своїй ракеті зі свого космодрому.
Фактично зараз Японія — цілком незалежний і дуже потужний гравець у галузі запусків безпілотних космічних апаратів. Особливо це помітно, якщо говорити не про супутники, а про автоматичні міжпланетні зонди. «Кагуя», «Хаябуса-1», «Хаябуса-2», IKAROS — усі ці апарати продемонстрували ефективне використання технологій, які для інших країн усе ще лишаються експериментальними. В освоєнні перспективних методів пересування у космосі — таких, як іонні двигуни та сонячні вітрила — Японія взагалі є світовим лідером.
З іншого боку, в галузі пілотованої космонавтики Японія все ще повністю залежить від США. Створення власного пілотованого космічного корабля, про розробку якого говорять з початку 1990-х, так і зупинилося на рівні концептів.
Інші космічні організації Японії
Не допоміг поки японцям у цьому плані й приватний капітал. Попри те, що проєкт комерційного космоплана HOPE-X розроблявся майже 15 років, створити навіть його демонстраційну модель так і не вдалося. Хоча безпілотні місії в Японії цілком успішні, й країна намагається реалізовувати їх виключно власними силами, досить стримано кооперуючись із кимось, крім США.
А ось у чому Японія сильно відстає від решти лідерів космічних перегонів, так це у військовій складовій. Країні досі доводиться розплачуватися за поразку в Другій світовій війні. Її військові всього кілька років тому отримали право називатись армією та флотом, а не силами самооборони.
Тож донедавна жодного військово-космічного підрозділу Японія не мала. Та й зараз він представлений лише одним ескадроном Військово-повітряних сил, який все ще перебуває на стадії формування.
Європейська космічна агенція
Формально до союзників США у космосі можна зарахувати також Європейську космічну агенцію (ESA). Вона є прикладом випадку, коли космічні агенції кількох країн майже повністю жертвують національними інтересами заради спільної мети. Зараз членами цієї організації є 22 країни.
ESA зародилась у роки холодної війни, й не останню роль у її створенні зіграли США, які намагались об’єднати зусилля членів NATO перед загрозою домінування Радянського Союзу в космосі. Але з розпадом СРСР агенція почала проводити все більш незалежну політику.
Європейці й досі тісно співпрацюють із NASA за програмами Міжнародної космічної станції та низки наукових місій у глибокому космосі. Саме європейський сервісний модуль дозволяє кораблю Orion здійснювати маневри поблизу Місяця в межах програми Artemis. А найсучасніший космічний телескоп, названий ім’ям одного з керівників NASA, вивела на орбіту європейська ракета з французького космодрому Куру.
ESA та росія: вороги чи союзники?
Водночас ESA багато років тісно співпрацювала в космосі з росією. Певний час спадкоємиця СРСР навіть брала участь у розробці європейської навігаційної системи Galileo, що має велике значення для обороноздатності країн, які її застосовують.
І навіть після вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року громадськості довелося докласти значних зусиль, аби переконати керівництво ESA розірвати всі угоди з росіянами. Бо, як виявилося, навіть європейський марсохід не може сісти на Червону планету без участі посадкової платформи, виготовленої «Роскосмосом».
Але відмова співпрацювати стосується тільки росії. З Китаєм європейці продовжують вести перемовини щодо співробітництва. Європейські наукові прилади майже гарантовано з’являться на космічній станції «Тяньгун», а також, цілком ймовірно, — на борту автоматичних міжпланетних зондів Піднебесної.
З іншого боку, відносини між США та Китаєм у космічній сфері настільки напружені, що навіть обмін даними про супутники, що вийшли з ладу, є практично неможливим. Через це країни постійно звинувачують одна одну у створенні небезпеки для цивільної інфраструктури в космосі.
Внутрішні суперечки ESA
При цьому всередині ESA ситуація дуже відрізняється від рівноправного партнерства, прикладом якого теоретично має бути агенція. Там від самого початку домінує Франція. Адже саме ця країна третьою після СРСР та США власними силами вивела на орбіту штучний супутник.
Тож не дивно, що і ракети, й космодром у ESA спочатку були французькими. Та й зараз фінансова і технічна участь цієї країни є найбільшою серед усіх членів. При цьому технічний внесок Німеччини у спільну справу майже такий самий, а Італія є другою за рівнем фінансової підтримки. Саме ці країни утворюють кістяк агенції.
Одночасно до ESA входить Велика Британія, яка за своїми космічними можливостями мало поступається Франції. Але її участь у загальноєвропейських програмах явно нижча за ту, яка могла би бути. Низку проєктів вони намагаються реалізувати самотужки.
Решта ж членів сильно обмежені у своїх можливостях, хоча саме на їхній території створюються найперспективніші стартапи. ESA розуміє, що суттєво відстає від США та Китаю в галузі створення комерційної складової космічної програми, й усіляко намагається їх наздогнати. Деякі проєкти дійсно можуть стати проривними.
Наприклад, восени 2022 року стало відомо, що ICEYE та Satlantis створять спільну систему спостереження за поверхнею Землі. Основу її складатимуть супутники з SAR та датчиками оптичного діапазону, які працюватимуть разом. Специфіка полягає в тому, що перша з компаній — фінська, а друга — іспанська, і жодна з цих країн не вважається лідером європейської космічної галузі.
Тільки найцікавіші новини й факти у нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
