Хмари Венери здебільшого складаються із сірчаної кислоти. Однак, як нещодавно встановила міжнародна група дослідників, пептидна нуклеїнова кислота, що дуже схожа на ДНК, цілком може вижити навіть у таких умовах.
Пептидні кислоти у хмарах Венери
Міжнародний колектив науковців з університетів Європи та США нещодавно опублікував у журналі Science Advances дослідження, яке може суттєво підвищити шанс знайти життя на Венері. Протягом останнього століття наукові оцінки можливості існування життя на цій планеті неодноразово змінювались і залишалися предметом жвавих дискусій.
Уявлення про сусідню планету як про вологий і дружній до життя світ, які панували у першій половині XX століття, змінилися після перших місій, що досягли поверхні Венери. Вчені усвідомили, що вона являє собою справжнє пекло, позбавлене кисню, зате з неймовірно щільною та гарячою атмосферою і сірчаною кислотою, що падає з неба у вигляді води.
У таких умовах не можуть тривалий час працювати навіть найміцніші земні машини. А що вже казати про органічних істот? Тому на деякий час Венера перетворилася на найменш ймовірне місце для існування життя у Сонячній системі.
Життя на хмарах
Проте в останні роки тенденція знову почала змінюватися. На Венері знайшли аміак та фосфін, які часто є продуктом життєдіяльності мікроорганізмів на Землі, й це наштовхнуло вчених на думку, що все ж треба пошукати, де на сусідній планеті може існувати життя.
Звичайно, що поверхня не розглядається. Однак у верхньому шарі хмар тиск і температура цілком земні, тож науковці вже висловлювали ідеї, що можна пошукати життя там. Щоправда, самі хмари все ж складаються з крапельок тієї самої сірчаної кислоти з додаванням хлору та заліза.
Усе це робить існування життя на Венері сумнівним. Проте низка досліджень вже підтверджує, що воно там можливе. І нова праця — черговий аргумент на користь цієї думки. У ній вчені відтворили в лабораторних умовах венеріанські хмари й помістили туди пептидні нуклеїнові кислоти.
За своєю структурою ці речовини є близькими родичами ДНК. Вони також являють собою довгі ланцюжки, що складаються з тих самих нуклеотидів, що й носії генетичної інформації. І дослідження показали, що вони лишаються стабільними навіть в умовах венеріанських хмар.
Щоправда, температуру вищу за 50°С вони все одно не витримують. Це означає, що дослідники продовжують свої пошуки. Але життя на Венері все ж стало набагато реальнішим.
За матеріалами phys.org
