Спільні зусилля астрономів-аматорів і професіоналів дозволили з’ясувати склад хмар Юпітера, розв’язавши тривалу загадку. Виявилося, що вони складаються не з аміачного льоду, як вважалося раніше, а з гідросульфіду амонію, змішаного зі смогом.
Результати опублікували в журналі Journal of Geophysical Research: Planets. Відкриття стало можливим завдяки астроному-аматору доктору Стівену Гіллу з Колорадо. Використовуючи доступні телескопи та спеціальні фільтри, він показав, що аміак і тиск у верхніх шарах хмар Юпітера можна нанести на карту. Це підтвердило, що хмари розташовані на значно більшій глибині, ніж вважали раніше, у теплій атмосфері, де неможлива конденсація аміаку.
Дослідження очолив професор Патрік Ірвін з Оксфордського університету. Його команда застосувала метод Гілла до даних, отриманих інструментом MUSE на Дуже великому телескопі (VLT) у Чилі. MUSE використовує спектроскопію для картографування аміаку і хмар в атмосфері Юпітера. Моделювання взаємодії світла з газами та хмарами підтвердило, що основні хмари Юпітера розташовані значно глибше і складаються з гідросульфіду амонію.
Раніше подібні результати отримували складними методами, доступними лише кільком групам у світі. Однак метод Гілла виявився значно простішим і доступнішим. Це підтвердило, що основні хмари Юпітера перебувають під значно вищим тиском, ніж очікувано для аміачного льоду.
«Цей простий метод дозволив нам побачити, що основні хмари Юпітера не можуть бути аміачним льодом. Результати доводять, що навіть аматори можуть відкривати нові горизонти у вивченні атмосфери Юпітера», — зазначив професор Ірвін. Доктор Гілл додав, що його метою було продемонструвати, як за допомогою доступного обладнання можна зробити вагомий внесок у науку.
Цей метод дозволяє аматорам відстежувати зміни в атмосфері Юпітера, зокрема у смугах, штормах і Великій Червоній Плямі. За словами Джона Роджерса з Британської астрономічної асоціації, це допомагає пов’язувати погодні зміни на планеті з коливаннями аміаку.
Фотохімічні процеси, активні в атмосфері Юпітера, пояснюють, чому аміак не утворює густі хмари. Аміак змішується з фотохімічними продуктами, утворюючи гідросульфід амонію, який надає хмарам характерні червоні й коричневі відтінки. У регіонах з інтенсивною конвекцією можуть утворюватися аміачні льодові хмари, які спостерігали космічні апарати, зокрема Galileo і Juno.
Метод також застосували для дослідження Сатурна. Результати показали, що й там основні хмари розташовані нижче рівня конденсації аміаку, що вказує на схожі фотохімічні процеси.
Це відкриття підтверджує, що співпраця астрономів-аматорів і професіоналів може значно розширити наше розуміння динаміки атмосфер газових гігантів.
Раніше ми повідомляли про те, як у Юпітера виявили дивовижну схожість із Землею.
За матеріалами Phys.org
