14 березня жителі Землі зможуть побачити перше з листопада 2022 року повне місячне затемнення. Воно спостерігатиметься в Північній і Південній Америці, а також у Західній Європі та Західній Африці.
У цей час на поверхні Місяця повинен буде працювати побудований компанією Firefly Aerospace апарат Blue Ghost (його посадка запланована на 2 березня). Також до Місяця має прибути місія IM-2 від компанії Intuitive Machines (її точна дата посадки поки що невідома). Усе це ставить закономірне питання: що побачать ці апарати в день затемнення і чи зможуть вони його зазнімкувати?
Сонячні затемнення на Місяці
Місячні затемнення виникають, коли Місяць проходить через земну тінь. Отже, у цей момент наша планета повністю закриває собою Сонце на місячному небі — і там спостерігається сонячне затемнення.
Сонячні затемнення на Місяці мають значні відмінності від земних одразу в кількох основних моментах. По-перше, вони тривають набагато довше, ніж на нашій планеті. Тривалість повної фази затемнення може вимірюватися годинами. По-друге, в той час, як на Землі повна фаза спостерігається лише в доволі вузькій смузі, на Місяці її видно на всій стороні, що повернута до нашої планети, за винятком дна найглибших полярних кратерів.
Ще одна важлива відмінність полягає в тому, що порівняно з Місяцем, у Землі є атмосфера. Тому, коли наша планета закриває собою Сонце, навколо її диска утворюється яскраве кільце (його також називають «діамантовим»), що виникає через заломлення сонячних променів. Через цей ефект промені, що проходять через земну атмосферу, забарвлюють місячну поверхню в характерний червоно-коричневий колір.
Світлини сонячних затемнень з Місяця
Така теорія. Але чи знімкували люди та космічні апарати, які перебували на Місяці, сонячні затемнення?
Треба розуміти, що знімкування затемнень ніколи не була першочерговим завданням космічних місій. Ба більше, інженери, зазвичай, уникають наводити камери на Сонце і близькі до нього області, щоб уникнути пошкоджень оптики.
Проте у нас все ж є кілька прикладів такої роботи. Першим в історії апаратом, який зазнімкував сонячне затемнення на Місяці, став американський Surveyor 3. Він зробив це 24 квітня 1967 року.
9 лютого 2009 року це досягнення повторив японський зонд «Кагуя», що перебував на селеноцентричній орбіті. Йому теж вдалося зафіксувати «діамантове» кільце, що виникло навколо нашої планети.
Що стосується людей, то на власні очі подібне видовище довелося спостерігати екіпажу Apollo 12. Під час повернення на Землю корабель перетнув земну тінь. У цей момент видимий розмір нашої планети в 15 разів перевищував розміри сонячного диска. Попри це, астронавтам теж пощастило побачити «діамантове» кільце. За їхніми спогадами, його кольори постійно змінювалися, тоді як планета залишалася абсолютно чорною. У цій темряві вони періодично бачили спалахи земних гроз.
Коли очі астронавтів адаптувалися до темної частини Землі, вони змогли розрізнити обриси континентів (зокрема, їм вдалося побачити Індію), і навіть вогні міст. А в центрі земного диска вони побачили велике яскраве коло, яке виявилося відблиском повного Місяця, що відбивався від Індійського океану.
Апарати, що перебувають на орбіті навколо Місяця, зокрема LRO, також збирали дані про зміну температури його поверхні під час затемнень. Вони виявилися нерівномірними. У той час як у багатьох частинах Місяця температура дійсно падала, у низці його морів (наприклад, Океану Бур і Море Спокою) вона залишалася відносно високою. Цей самий ефект був також відзначений серед великих кратерів із базальтовим дном, а також наймолодших місячних кратерів.
Наразі невідомо, чи спробують місії Firefly Aerospace та Intuitive Machines зазнімкувати майбутнє затемнення. Але якщо так, на нас чекатимуть дуже рідкісні й незвичайні кадри.
