Нещодавно вчені запропонували удосконалити чинний проєкт зонда на повітряній кулі для дослідження атмосфери Венери. Вони запропонували поєднати його з технологією видобування кисню з вуглекислого газу.

Проблеми венеріанської кулі
Проєкт відправлення на Венеру повітряної кулі, яка виконуватиме роль дослідницької станції існує вже давно. Однак нещодавно Майкл Хект з Массачусетського технологічного інституту та його команда дослідників заявили, що можуть зробити цей проєкт ще досконалішим, що дозволить аеростату парити в атмосфері сусідньої планети практично нескінченно.
Це дійсно нагальна проблема усіх проєктів дослідження Венери. Наша сусідка з її атмосферою, яка за своєю щільністю наближається до рідини, ніби створена для аеростатів, підйомна сила яких тут набагато сильніша, ніж на Землі. Проте, якою б досконалою не була куля, газ з часом буде з неї витікати, а висота польоту — знижуватися, тож, зрештою, вона впаде.
Ще гірше те, що ніч на Венері набагато довша, ніж на Землі. За цей час газ всередині кулі сильно охолоджується і це теж не найкращим чином впливає на її плавучість. Крім того, весь цей час сонячні панелі апарата не отримуватимуть зарядки від Сонця, тож і з апаратурою можуть виникнути проблеми.
Рішення з Марса
Обидві вищенаведені проблеми вчені пропонують вирішити, об’єднавши наявні проєкти повітряних куль для Венери з обладнанням, аналогічним тому, що було випробувано на Марсі в процесі експерименту MOXIE.
Суть його полягала в тому, що установка на одному з марсоходів розкладала вуглекислий газ з атмосфери на чадний газ і атомарний кисень завдяки процесу, що називається електролізом твердих оксидів. Після цього атомарний кисень перетворювався на молекулярний. Загалом експеримент завершився повним успіхом.
Саме результати MOXIE пропонується застосувати в межах проєкту аеростата, який отримав назву Exploring Venus with Electrolysis (EVE). Він вже пройшов перевірку з боку інженерів NASA й отримав від цієї організації грант на розвиток.
Нескінченна тривалість польоту
В експерименті MOXIE вчених цікавив кисень, який потрібен для дихання астронавтів. На Венері ця опція теж може стати в нагоді, бо існують проєкти дослідницьких баз на аеростатах. Проте в першу чергу дослідників цікавить інше. Кисень і чадний газ в умовах атмосфери планети є легшими, ніж вуглекислий газ, з якого їх можна видобувати.
А це означає, що аеростат з установкою для розкладання вуглекислого газу отримає змогу підтримувати свою плавучість вічно. Крім того, вчені нагадують, що по суті своїй вона є «паливним елементом навпаки».
Це означає, що після того, як протягом дня установка створить запас чадного газу та кисню в балоні, його можна використати як джерело енергії вночі. Для цього лише треба запустити процес у зворотний бік і він почне продукувати електричну енергію. Отже, апарат зможе обійтися без важких батарей, які необхідні для того, аби пережити венеріанську ніч.
За матеріалами phys.org