Щороку на початку січня Земля проходить перигелій — найближчу до Сонця точку своєї орбіти. Звичайній людині помітити цю подію практично неможливо, й ми найчастіше дізнаємося про неї з розрахунків астрономів. В цьому немає нічого дивного: земна орбіта достатньо близька до колової, щоб умови в перигелії й афелії сильно відрізнялися. Зовсім інша ситуація з кометами.
Ексцентриситети орбіт «хвостатих зірок», за кількома винятками, перевищують 0,5, а найчастіше близькі до одиниці. Через це переважну більшість часу вони проводять удалині від Сонця, в глибинах холодного космосу. При наближенні до світила кометні ядра починають нагріватись і в них розгортаються процеси, відповідальні за активність і, як наслідок, зовнішній вигляд комет. І ці процеси дуже залежать від того, скільки разів конкретний об’єкт уже встиг побувати в «теплих» центральних областях Сонячної системи.
Короткоперіодичні комети, що проходили перигелій більш як двічі, зазвичай «стабілізуються» і не підносять астрономам великих сюрпризів. Їхній блиск при наближенні до Сонця змінюється досить передбачувано, найчастіше — обернено пропорційно четвертому ступеню геліоцентричної відстані. З кожним поверненням ядра таких комет «виснажуються», втрачаючи леткі речовини, тому їхній абсолютний блиск (перерахований на відстань від Землі та Сонця в одну астрономічну одиницю) поступово падає. Винятків тут небагато, і майже всі вони являють собою нестабільні ядра, схильні до розпаду, що супроводжується несподіваними викидами газу та пилу, а отже — спалахами блиску. Втім, такі «непередбачувані» комети швидко розпадаються повністю й перестають існувати. Якщо їхні орбіти проходили недалеко від земної, від них нам можуть лишитися «на пам’ять» метеорні потоки.
Протилежністю їм є ядра, що вперше залишили далеку кометну хмару Оорта й підлетіли до нашого світила. Вони мають «повний запас» летких речовин і практично «недоторкану» поверхню, майже не вкриту пилом. Зрозуміло, що поблизу Сонця їхній блиск зростатиме швидше, тож саме вони найчастіше стають помітними прикрасами нічного неба. Такою була, наприклад, відома комета C/2020 F3 (NEOWISE). І саме після перигелію вона почала різко нарощувати яскравість, привертаючи увагу любителів астрономії та широкого загалу. Але досить великі об’єкти, здатні стати яскравими та «розгорнути» довгий хвіст, підлітають до нашого світила не так уже й часто.
Комета C/2022 E3 (ZTF) являє собою проміжний випадок. Згідно з розрахунками, приблизно 50 тис. років тому вона вже наближалася до Сонця, зазнавши впливу його випромінювання та інтенсивного сонячного вітру (потоків заряджених частинок, що викидаються світилом). Отже, на її поверхні вже могли статися певні зміни, але, швидше за все, «в глибину» вони не просунулися. Така модель підтверджується кривою блиску цього небесного тіла: з моменту відкриття до початку квітня минулого року він демонстрував дуже швидке зростання, що пізніше сильно сповільнилося, й на даний момент яскравість C/2022 E3 (ZTF) у залежності від геліоцентричної відстані змінюється приблизно за таким самим законом, як у короткоперіодичних комет. У цій моделі абсолютна зоряна величина кометного ядра дорівнює 7ᵐ, що відповідає розміру в середньому трохи менше 2 км. У вже згаданої комети NEOWISE цей параметр був майже втричі більшим.
Перигелій комета ZTF пройде 12 січня о 9-й годині вечора за київським часом. У цей момент вона наблизиться до Сонця на 1,112 а.о. (166,5 млн км) — це на 16,8 млн км більше за середній радіус земної орбіти. Таку відстань можна умовно вважати безпечною: інтенсивність сонячного випромінювання в цій області простору не настільки висока, щоб викликати в кометному ядрі якісь бурхливі процеси. Але й повністю виключати таку ймовірність не можна. Тому спостереження «хвостатої зірки» зараз мають особливу цінність, тим більше, що для цього найближчим часом буде достатньо невеликих телескопів і навіть біноклів. Вплив гравітації великих планет змінив її траєкторію таким чином, що з дуже витягнутого еліпсу вона перетворилася на незамкнену гіперболу, тож після нинішнього прольоту через центральні області Сонячної системи комета ZTF залишить її назавжди. Втім, астрономи Північної півкулі матимуть час до початку квітня, щоб з нею «попрощатися».
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
