В Україні досі святкують два Нових роки та два Різдва. Це пов’язано з юліанським і григоріанським календарями. Але щоб зрозуміти, чому так сталося, розповідь треба почати з того, що таке календар і чому створити його дуже непросто.
Два Різдва
Так історично склалося, що Різдво Христове в Україні відзначають двічі. Перший раз — 25 грудня, а другий — 7 січня. В народі їх часто називають «католицьким» і «православним», але це не так. Безпосередньо до релігійних питань цей факт не стосується, а визначається лише календарем.
Підтвердженням цього є те, що в Україні також святкують «старий новий рік», причому проміжок часу між 25 грудня та 1 січня такий самий, як і між 7 і 14 січня. Річ у тім, що насправді дві останні дати — теж 25 грудня та 1 січня, тільки за іншим календарем — юліанським.
Але для того, щоб зрозуміти, як два календарі співвідносяться між собою, варто почати з того, що звичний нам григоріанський календар — не така очевидна штука, як здається, і на шляху до сучасного стану система відліку часу змінилася не один раз.
Скільки триває рік?
Ще кілька тисяч років тому самої концепції календаря не існувало. Це означає, що нікому в голову не приходило спитати, який зараз день року і який рік від певної події. Люди знали, що сезони чергуються між собою, й після завершення циклу він повторюється. Але про те, що в певний день настає новий рік, теж ніхто не здогадувався.
Річ у тім, що погодні умови, від яких відштовхувалися наші предки у своєму літочисленні, вкрай нестабільні. Ріки Ніл, Тигр і Янцзи розливаються приблизно в один і той самий період року, але не в один і той самий день. Перший сніг у помірних широтах взагалі може затриматися на кілька тижнів. Тож навіть просто встановити тривалість року у днях, лише спостерігаючи за природою навколо, практично неможливо. Але небесні тіла від земних факторів вільні. Сонце впродовж року змінює свою висоту опівдні (в кульмінації) — від найменшої взимку до найбільшої влітку.
Якщо у визначеному місці створити якийсь орієнтир, що позначає точку сходу або заходу Сонця у певний день року, а потім прослідкувати за тим, як ця точка щодня зміщується, можна побачити момент, коли вона знову опиниться точно над цим орієнтиром. Якщо при цьому кожного дня ставити поруч якусь відмітку, а потім порахувати їхню кількість — можна отримати тривалість року в днях.
На початку літочислення
Краще за все прив’язати такий орієнтир до точки сходу чи заходу Сонця у дні літнього чи зимового сонцестояння. Це найдовший і найкоротший світлові дні в році. У Північній півкулі їм відповідають найпівнічніша та найпівденніша точки появи краю Сонця над горизонтом.
Саме в день літнього та зимового сонцестоянь наше світило біля горизонту видно крізь пару особливих кам’яних воріт у мегалітичному Стоунгенджі. Його збудували понад 4 тис. років тому в Англії, й відтоді, очевидно, місцеві друїди знали, що у році 365 днів.
Подібні структури будували й давньоєгипетські жерці. Вони одними з перших навчилися рахувати не тільки дні в році, а й кількість років, які минули з тієї чи іншої події. Такою подією став збіг дати ранкового сходження зорі Сіріус із початком тропічного року. За григоріанським календарем воно сталося 19 липня 4241 року до н.е. Це перша точно датована подія в історії.
Відтоді ідея, що кожен день — це не просто «колись восени» або «десь улітку», а певне число певного місяця якогось року, запанувала над світом. Людство змогло осягнути своїм розумом хід часу.
До речі, на Сіріус давні єгиптяни звернули увагу недаремно. Вони зрозуміли, що той самий фокус, що й зі сходом Сонця, можна зробити з будь-якою зорею на небі. Найяскравіша з них — α Великого Пса — ще й сходила на ранковому небосхилі у важливий для мешканців долини Нілу час, коли велика африканська ріка саме починала розливатися.
Неслухняний Місяць
Але був на небі один об’єкт, що ніяк не вкладався у цю схему. Це Місяць, фази якого змінюються з періодичністю у 29,53 земних доби. Цей цикл також не залежить від земних умов і виміряти його навіть легше, ніж тривалість сонячного року.
Тому у багатьох культурах замість того, аби точно вимірювати, скільки ж днів проходить між двома літніми сонцестояннями, люди почали рахувати, скільки ж місяців приблизно триває проміжок між двома однаковими порами року. Таким чином, новий рік відраховувався не від конкретного дня року, а від кожного дванадцятого нового Місяця або ж вечірньої появи молодика.
Однак достатньо швидко жерці, які тоді опікувалися астрономічними дослідженнями, з’ясували, що такий календар дає дуже серйозну похибку — адже 12 місяців по 29,53 доби у кожному (тобто або по 29, або по 30 діб) у сумі дають лише 354 або 355 діб.
Тому вони не вигадали нічого кращого, ніж застосувати достатньо громіздку систему і в деякі роки вставляти цілий 13-й місяць. Так народився сонячно-місячний календар. Ним користуються в більшості сучасних «альтернативних» систем відліку часу: китайській, єврейській, давньослов’янській.
Причина, з якої люди так уперто намагалися поєднати системи відліку часу за Місяцем і Сонцем, полягає у принциповому нерозумінні явищ, які забезпечують зміну їхнього взаємного положення. Небеса вбачались ідеальним втіленням божественної волі. Розуміння, що за ними стоїть просто взаємне обертання трьох тіл, яке ніхто не обіцяв зробити зручним для нас, прийшло значно пізніше.
До речі, рештки спроб «вбудувати» місячні цикли у сонячний рік присутні й у звичному нам календарі. По-перше, це 12 місяців, що дійшли до нас із давньоримського календаря, який теж був місячно-сонячним. Їхні українські назви походять від давньослов’янської системи відліку часу, що була такою самою.
Чимало церковних свят прив’язані до Великодня. А він, своєю чергою, відзначається у першу неділю після першої повні, яка відбувається після весняного рівнодення, що припадає на 21 березня. Відповідно, Масляна, Великий піст, Прощена неділя, Вербна неділя, Вознесіння Господнє, Трійця теж прив’язані до місячно-сонячного календаря.
Юліанський календар
Ще в античні часи астрономи, які спостерігали за зорями, відзначили, що 365 діб — неточна тривалість сонячного року. Вони встановили, що насправді проміжок між двома сонцестояннями складає 365,25 доби.
Тому для того, аби календар був точним, вирішили раз на чотири роки додавати один день. Такий рік заведено називати високосним (переступним). Робити це значно легше, ніж вставляти цілий місяць, але додумалися до цього лише александрійські астрономи у I столітті до н.е. А ввів його в обіг імператор Юлій Цезар, на честь якого він і отримав свою назву.
До речі, спочатку він був зовсім не пов’язаний із Різдвом Христовим. Запровадили його в 45 році до н.е. (й вставили для коригування 67 днів), який тоді вважався 693 роком від заснування Риму. Зате 1 січня стало початком року саме тоді, хоча у багатьох країнах, де використовувався цей календар, рік починався в інші дні.
І навіть тоді, коли юліанський календар у перших століттях нашої ери адаптували до своїх потреб християни, відлік років у ньому вівся зовсім не від Різдва Христового, а від створення світу — відповідно до християнських уявлень про те, коли це сталося. Отже, рік, коли імператор Костянтин узаконив християнство, був не 313-м від Різдва Христового, а 5821-м від створення світу.
Потім Римська імперія розпалася на Східну та Західну, а слідом і християнство теж розділилося та розповсюдилося всією Європою, включно з теренами сучасної України. Християнські священники, які перейняли від язичницьких жерців функцію контролю за відліком часу, принесли юліанський календар із собою на ті землі, де проповідували.
Ідея відраховувати роки від Різдва Христового з’явилася пізніше. Першим її запропонував римський монах Діонісій Малий 525 року. Але ще довго ця ідея лишалася достатньо непопулярною, хоча деякі хроністи використовували її вже у VIII столітті. Зрештою, європейські монархи самі вирішували, яким календарем користуватися. Країни континенту масово перейшли на нове датування тільки у XI—XIV століттях. Останньою з католицьких країн це зробила Португалія (1422). Але залишалася ще Росія, що продовжувала користуватися старою системою відліку аж до часів Петра I, який постановив, що після 7208 року від створення світу має настати 1700 рік від Різдва Христового.
Григоріанський календар
Тим часом астрономія не стояла на місці — вчені створювали дедалі досконаліші інструменти для вимірювання кутів на зоряному небі. Вони виявили, що календар все одно неточний, хоч і дає похибку в один день за 128 років.
Реальний період обертання Землі навколо Сонця на 11 хвилин довший за прийнятий у юліанському календарі. Та й тривалість доби виявилася дещо відмінною від 24 годин. Похибка була невеликою, тому помітили її тільки через багато століть після введення календаря. Але з часом вона ставала все серйознішою проблемою. Католицька церква та вчені, які її підтримували, були головними «хранителями часу». Вони були зацікавлені в тому, щоб те, що вони говорять, точно відповідало подіям на небі. А підрахунок дати Великодня взагалі загрожував перетворитися на хаос.
Тому Папа Григорій XIII увів новий, точніший календар, який отримав його ім’я. Як і в юліанському календарі, звичайний рік у ньому становить 365 днів, а кожен четвертий рік — високосний. Однак для того, аби скомпенсувати невідповідність із тропічним роком, у нього введено додаткову поправку. Кожен рік, кратний 100, у ньому високосним не є, крім тих, номер яких ділиться на 400.
Таким чином, у юліанському календарі 1700, 1800 та 1900 роки були високосними, а у григоріанському — ні. Крім того, треба було скомпенсувати різницю, що утворилася за століття використання юліанського літочислення. Тому після 21 грудня 1581 року відразу настало 1 січня 1582-го. Папа Римський скасував Різдво заради точності календаря.
Варто сказати, що такі кардинальні реформи не відразу були прийняті в усіх країнах Європи, які поступово переходили на григоріанський календар протягом наступних кількох століть. Православна церква в особі Константинопольського патріарха також відкинула це нововведення.
Григоріанський календар в Україні
На території України григоріанський календар офіційно було введено разом із Берестейською унією 1596 року. Однак православна церква, яка тоді була центром культурного життя українців, відмовилася його використовувати. Тож і козаки Богдана Хмельницького майже напевно продовжували використовувати юліанський календар.
А далі більша частина України стала частиною Російської імперії, яка використовувала юліанський календар в усіх державних справах аж до XX століття. При цьому через різну кількість високосних років різниця між двома системами літочислення збільшувалася, і 1900 року досягла звичних нам 13 днів.
Та ж частина України, яка опинилася в Австрійській імперії, була переважно населена католиками й уніатами, які григоріанський календар визнавали. Тому, коли 1914 року розпочалася Перша світова війна, у тих українців, які жили в державі Габсбургів, уже настало 28 липня. У тих же, які жили в Росії, ще було 14-те число цього місяця.
Остаточно перехід відбувся лише 1 лютого 1918-го. Причому це було рішення цивільної влади, якій церква не підкорялася. Для того, аби ці зміни розповсюдилися також на релігійні свята, новий календар мала визнати православна церква. Це сталося 1923 року, коли на новоюліанський календар, який збігається за датами з григоріанським, перейшла більшість православних церков. Патріарх Російської православної церкви, якій тоді підпорядковувалася більшість українських священників, теж підписав відповідне розпорядження, але потім скасував його.
А потім у Радянському Союзі діяльність усіх релігійних організацій стала напівлегальною. Жодних офіційних святкувань не було, а люди святкували Різдво 7 січня, не дуже вдаючись у подробиці, що насправді це — 25 грудня. Коли святкування врешті стало офіційним, у тонкощі функціонування календаря теж не вдавалися, а слідували за «народною традицією».
День святкування Різдва
Хай там що, жодної іншої дати святкування Різдва, крім 25 грудня, у канонах ані православної, ані католицької, ані греко-католицької, ані протестантських церков немає. І навіть вона досить умовна, бо у самих священних текстах прямі вказівки на це відсутні. Тож у перші століття розповсюдження нової релігії кожна християнська громада святкувала Різдво по-своєму.
Дата 25 грудня була прийнята на Ефеському соборі 431 року. Він установив чимало канонів, які визнаються і православною, і католицькою церквами. Тому 25 грудня відтоді стало головним християнським святом, і питання виникають лише в тому, коли ж саме його святкувати.
До речі, є свідчення, що християни у Римі святкували Різдво саме в цей день ще за століття до Ефеського собору. І пов’язано це з ім’ям все того ж імператора Костянтина, який потім став християнином і засновником Константинополя, де розташовується найголовніший православний патріархат.
Існує припущення, що 25 грудня було обране для святкування Різдва через те, що на цей день припадало велике язичницьке свято, й імператор-християнин не хотів позбавляти його мешканців міста — він просто змінив привід, заради якого всі збираються за столом.
Звичайно, можна на все це не зважати, але проблеми з юліанським і григоріанським календарем у майбутньому лише наростатимуть. З 1 березня 2100 року різниця між ними становитиме вже 14 днів. Тож у 2101-му «православне Різдво» доведеться святкувати 8 січня.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
