Навіть до початку повномасштабної війни Росії проти України становище «Роскосмосу» залишало бажати кращого. Під тиском конкурентів (головним чином SpaceX) всього за кілька років держкорпорація втратила значну частину своїх позицій, що колись здавались непорушними на світовому пусковому ринку.
Головною паличкою-виручалочкою для «Роскосмосу» залишалися кілька великих комерційних контрактів, що до певного часу дозволяли маскувати незавидний стан справ і поступовий занепад російської аерокосмічної галузі. Але війна зірвала усі маски. «Роскосмос» миттєво втратив практично всі можливості, що залишалися в його розпорядженні. Все, що йому приготоване в найближчому майбутньому, — запуски російських військових та напіввійськових супутників та обслуговування МКС без особливих надій на будь-які нові великі контракти чи знакові місії. Але про все по черзі.
Контракт з OneWeb
Пусковий контракт на запуск супутників OneWeb по праву вважався однією з головних перемог держкорпорації останнім часом. У період з 2019 до 2021 року за ним було здійснено 13 запусків. 14-го вже не буде. Цікаво, що це рішення було ухвалене навіть не OneWeb, а самим «Роскосмосом», який висунув свідомо нездійсненні вимоги до супутникового оператора.
Очевидно, Дмітрій Рогозін розраховував, що тим самим принизить OneWeb, змусивши його керівництво йти до нього на уклін. Він припустився великої помилки. Незабаром стало відомо про те, що компанія SpaceX погодилася взяти на себе довивід частини супутників системи, що залишилися. І навіть якщо найближчим часом війна припиниться і з росії раптом будуть зняті санкції, після OneWeb очевидно, що жоден замовник у здоровому глузді не укладатиме контракт з організацією, яка спочатку взяла повну передоплату, а потім подібним чином шантажує своїх клієнтів.
Запуски «Cоюзів» із космодрому Куру
Другим основним комерційним контрактом «Роскосмосу» була угода щодо пуску ракет «Союз» з космодрому Куру у Французькій Гвіані. Це була дійсно вигідна для обох сторін угода, яка наочно демонструвала всі переваги космічної кооперації. Тепер же вона демонструє небезпеку того, що відбувається, коли, керуючись економічними міркуваннями, уряди західних країн до останнього заплющують очі на нездорові політичні процеси та шалені ідеологічні пляски.
Припинення запусків «Союзів» із космодрому Куру, безумовно, створило низку проблем для Європи. Зрештою, на найближчі кілька років під них було розписано щонайменше шість місій. Але водночас це також не можна назвати нерозв’язною ситуацією. Частина запусків, мабуть, візьме на себе SpaceX, частину доведеться відкласти до введення в експлуатацію нової ракети Ariane 6.
І знову проблеми Європи не йдуть у жодне порівняння з іміджевими втратами «Роскосмосу», який позбувся такого важливого контракту і показав усю небезпеку співпраці з країною-агресором.
Програма ExoMars
Після 24 лютого «Роскосмос» втратив і, можливо, свій найважливіший запуск 2022 року. Йдеться про місію ExoMars. Наразі ESA вже офіційно підтвердило, що не використовуватиме російську ракету та побудовану росією посадкову платформу «Казачок» для цієї місії.
«Казачок», до речі, зараз перебуває на території ЄС. Навряд чи європейці уподібнюватимуться росії та красти чужу космічну техніку. Однак оскільки частина наукових приладів платформи зроблена в Європі, швидше за все, умовою її повернення стане повне рятування від імпортних компонентів.
Зрозуміло, керівництво «Роскосмосу» всіма силами намагається вдавати, що нічого страшного не сталося і росія зможе самостійно запустити платформу до Марса. Однак у це поки що віриться важко. По-перше, за всю свою історію Росії не вдалося реалізувати жодну самостійну міжпланетну місію. По-друге, постає питання про посадкову систему. Встановлені на «Козачку» парашути збудовані європейськими фірмами та випробувані за підтримки NASA. Навряд чи «Роскосмосу» вдасться створити працездатну їм заміну. Як і надії росії на Китай. Піднебесна має власну досить успішну марсіанську програму, яка давно перевершила всі радянські досягнення. І не зовсім зрозуміло, навіщо КНР підписуватись під проєкт із відверто сумнівними перспективами. Тим більше, що попередня спроба співпраці з росією у межах місії «Фобос-Грунт» завершилася дуже плачевно.
Одиничні комерційні контракти
У розпорядженні «Роскосмосу» також було кілька одиничних договорів на запуск супутників (як головним, так і попутним вантажем) із різними компаніями та науковими установами. За останній місяць більшість західних замовників швидко оголосила про припинення співпраці з росією та пошук інших носіїв. Але все ж таки дехто залишився.
На цей момент для комерційних запусків у Росії є південнокорейські супутники CAS500-2 і KOMPSAT-6, ангольський Angosat-2 і Бангладешський Bangabandhu Satellite-2. Навіть якщо «Роскосмос» збереже всі ці контракти (а у випадку з південнокорейськими супутниками це викликає певні сумніви), найближчими роками навряд чи варто чекати на велику чергу з бажаючих скористатися російськими ракетами. На це впливатимуть як санкції, так і інші проблеми, наприклад, неможливість адекватно застрахувати запуск. Так, у майбутньому, ймовірно, «Роскосмосу» вдасться укласти нові контракти на запуск якихось азійських чи африканських супутників з «ідеологічно дружніх країн», але це буде краплею в морі у порівнянні з тим, що було лише десять років тому.
До слова, в «Роскосмосі» вже голосно заявили про те, що ракети, що звільнилися після розриву західних контрактів, будуть віддані під безкоштовні запуски приватних російських супутників. Ось тільки є один маленький нюанс. У Росії просто немає приватної аерокосмічної промисловості, що, враховуючи політичний і діловий клімат усередині країни, зовсім не дивує. Деякі стартапи, на кшталт Dauria Aerospace, закрилися, інші перебувають у такому стані, що навряд чи зможуть побудувати якусь космічну техніку в найближчому майбутньому. Тож і тут не варто чекати на прориви.
Двигуни
Незабаром після початку повномасштабної війни Дмитро Рогозін з гордістю оголосив про припинення постачання у США «найкращих у світі ракетних двигунів». Йдеться про силові агрегати РД-180 та РД-181. І, до речі, якби таке сталося десь у 2014 році, то це могло б мати справді серйозні наслідки через відсутність альтернативних носіїв.
Але зараз 2022-й, і ще кілька років тому пусковий оператор ULA вирішив вивести з експлуатації ракету Atlas V, на першому ступені якої використовуються силові агрегати РД-180. Їхня остання партія була поставлена у США ще минулого року. І за двадцять років експлуатації американські інженери отримали більш ніж достатній досвід роботи з РД-180, щоб спокійно здійснити запуски, що залишилися, без технічної підтримки з боку «Роскосмосу».
Що стосується РД-181, то вони встановлені на першому ступені ракети Antares, яка використовується для запуску кораблів постачання Cygnus. І, за добрим рахунком, заборона на їхнє постачання швидше нагадує постріл собі в ногу, бо фактично «Роскосмос» намагається завадити експлуатації МКС — останнього великого міжнародного проєкту, в якому він усе ще бере участь.
Утім, хоч припинення поставок РД-181 і створить певні труднощі, але це не смертельно для МКС. По-перше, постачання станції здійснюється безліччю різних кораблів. По-друге, у США залишилися запаси двигунів РД-181, яких має вистачити ще на кілька запусків (в середньому, Cygnus літають до станції двічі на рік). Це залишає достатню кількість часу для ухвалення рішення — або про заміну Cygnus на інші кораблі, або переобладнання Antares під інші силові агрегати.
Міжпланетні місії та МКС
У галузі міжпланетних місій «Роскосмосу» теж не слід чекати нічого хорошого. Фактично, у його розпорядженні залишився лише багатостраждальна «Луна-25», запуск якої намічений на літо 2022 року. Враховуючи посилення санкцій у галузі постачання електроніки, досить складно уявити, що росії вдасться побудувати апарати для анонсованих місій «Луна-26» і «Луна-27». Хіба що їй допоможе Китай (але чи він погодиться?). Щодо «Венери-Д», то цей проєкт уже офіційно закритий.
Єдиним великим проєктом, що залишився у «Роскосмосу», є МКС. З технічних причин розділ станції на два сегменти фактично неможливий. Припинення функціонування комплексу теж нічого не дасть, бо цим росія фактично підпише вирок усій своїй пілотованій програмі через відсутність можливості створення будь-якої заміни в найближчому майбутньому.
Проблема в тому, що російські чиновники погано дружать із логікою. І, судячи з нещодавніх ультимативних твітів Дмітрія Рогозіна, «Роскосмос» серйозно розглядає можливість уже найближчим часом піти з МКС і саботувати спроби продовження західними країнами її роботи. Звичайно, це буде навіть не постріл у собі ногу, а у голову. Максимум, на що може розраховувати «Роскосмос» до кінця поточного десятиліття — запуск наспіх переробленого Науково-енергетичного модуля. Навряд чи треба пояснювати цінність такої станції. І Китай точно не врятує російську пілотовану космонавтику, бо орбітальний спосіб нової китайської станції фізично не дозволяє організувати до неї запуски російських космічних кораблів.
Але, якщо здоровий глузд все ж таки переможе (у що вже насилу віриться), то, крім військових місій і рідкісних запусків для замовників із країн третього світу, МКС буде уготована роль залишитися останнім залишком колишньої величі для «Роскосмосу». Але, знову ж таки, треба розуміти, що після початку широкомасштабної війни ситуація кардинально змінилася. Росія вже припинила проводити спільні експерименти на МКС. Про нові польоти космічних туристів на російських кораблях також можна забути. Тож усе, що чекає на «Роскосмос» у майбутньому — це повільна агонія (або швидка, якщо Рогозін втілить у життя свої погрози).
Втім, звичайна російська публіка, яка звикла годуватись телевізійною пропагандою, навряд чи помітить це. А в разі чого, їй завжди можна показати знятий минулого року на МКС фільм «Виклик». Не секрет, що багато співробітників російської космічної індустрії критикували цей проєкт за те, що він поставив під загрозу наукову програму країни. Але оскільки в умовах санкцій та втечі фахівців науку в росії не чекає нічого хорошого, це є прикладом виключно вдалого імпортозаміщення. Головне тільки добре переконати себе в цьому.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтесь: https://t.me/ustmagazine
