Науковці спробували відповісти на запитання, чи справді у Всесвіті можуть існувати мегаземлі. Так називають кам’яні світи, маса яких не просто в рази, а більш ніж вдесятеро перевищує земну. У новому дослідженні вчені довели, що їхня маса може виявитися завищеною через активність їхніх зір.

Пошук мегаземель
Як повідомляє сайт Phys.org, науковці зацікавилися тим, наскільки реальними є так звані мегаземлі, тобто кам’янисті планети, маса яких перевищує масу нашого рідного світу більш ніж у 10 разів. Стаття з дослідженнями цього питання опублікована 8 жовтня на сайті препринтів arXiv.
Люди вже знають тисячі екзопланет. І чимало з них є кам’янистими, але з масами більшими, ніж у нашої планети. Менші об’єкти сучасні телескопи все ще шукають достатньо погано. Такі планети називають суперземлями. Однак щодо них теорія передбачає наступну особливість: чим важчими у процесі утворення вони стають, тим більше притягують рідини та газу.
Як результат, на них утворюються і швидко ростуть відповідні оболонки. Поступово такий світ перетворюється на океаніду, а потім — на газовий гігант. І спостереження загалом підтверджують цю схему. Однак є певна кількість прикладів, коли густина планети вказує на те, що вона майже повністю кам’яниста, без сліду водних чи газових оболонок, але за масою вже наближається до Нептуна. Саме те, наскільки реальним є існування таких планет, і спробували з’ясувати науковці.
Зміна активності зір
Взагалі радіус та маса планети оцінюються різними методами. Перший — переважно за характеристиками транзиту, тобто ослаблення світла зорі, другий — найчастіше за зміною променевих швидкостей, тобто зсувом ліній у спектрі через те, що не тільки зоря розкручує планету, а й планета — зорю. Співвідношення цих характеристик дає густину, а з неї випливає склад небесного тіла.
Дослідники взяли 333 об’єкти, для яких ці параметри були добре вивчені, й подивилися, скільки серед них мегаземель. Таких виявилося 8: WASP-84 c, TOI-1347 b, TOI-2322 c, HD 63433 b, GJ 523 b, TOI-815 c, HD 18599 b та GJ 143 b. Що вони собою являють, вчені не знають, але досі найправдоподібніше пояснення звучало так: це оголені ядра газових гігантів, з яких випромінювання материнської зорі зірвало зовнішні оболонки.
Однак дослідники запропонували інше пояснення: ці планети можуть здаватися масивнішими через мінливість яскравості своїх зір. Проаналізувавши зорі, навколо яких вони обертаються, науковці з’ясували, що в деяких випадках періоди обертання планет майже збігаються з періодами обертання самих зір. Інші зорі виявилися нестабільними. Тож, найімовірніше, значна частина мегаземель — лише результат похибок вимірювань.