Вчені спробували відповісти на питання, чи дійсно у Всесвіті можуть існувати «мегаземлі». Так називають кам’яні світи, маса яких не просто в рази, а більш, ніж вдесятеро перевищує земну. У новому дослідженні вчені довели, що їхня маса може виявитися завищеною через активність їхніх зір.
Пошук мегаземель
Як повідомляє сайт phys.org науковці зацікавилися тим, наскільки реальними є так звані мегаземлі, тобто кам’янисті планети, маса яких перевищує масу нашого рідного світу більше, ніж у 10 разів. Стаття із дослідженнями цього питання опублікована 8 жовтня на сайті препринтів arXiv.
Взагалі люди вже знають тисячі екзопланет. І чимало з них є кам’янистими, але з масами більшими, ніж у нашої планети. Менші об’єкти сучасні телескопи все ще шукають достатньо погано. Такі планети називають суперземлями. Однак щодо них теорія передбачає наступну особливість: чим важчими в процесі утворення вони стають, тим більше притягують рідини та газу.
Як результат, на них утворюються і швидко ростуть відповідні оболонки. Поступово такий світ перетворюється на океаніду, а потім — на газовий гігант. І спостереження вцілому підтверджують цю схему. Однак є певна кількість прикладів, коли густина планети вказує на те, що вона майже повністю кам’яниста, без сліда водних чи газових оболоок, але за масою вже наближається до Нептуна. Їх-то реальність і спробували оцінити вчені.
Зміна активності зір
Взагалі радіус та маса планети оцінюються різними методами. Перший — переважно за характеристиками транзиту, тобто ослаблення світла зорі, друга найчастіше зва зміною променевих швидкостей, тобто зсувом ліній у спектрі через те, що не тільки зоря розкручує планету, але й планета — зорю. Співвідношення цих характеристик дає густину, а з неї випливає склад небесного тіла.
Дослідники взяли 333 об’єкта, для яких ці параметри були добре вивчили і подивилися, скільки серед них «мегаземель» Таких виявилося 8 штук: WASP-84 c, TOI-1347 b, TOI-2322 c, HD 63433 b, GJ 523 b, TOI-815 c, HD 18599 b и GJ 143 b. Що вони таке вчені не знають, але досі найправдоподібніше пояснення досі звучало так: це оголені ядра газових гігантів, з яких випромінювання батьківської зорі зірвало зовнішні оболонки.
Однак дослідники запропонували інше пояснення: такі планети просто можуть здаватися важчими через мінливість світимості їхніх зір. вони перевірили, навколо яких світил вони обертаються і дійшли висновку, що у деяких із них дійсно періоди обертання дуже близькиі до періодів обертання самих зір. У інших світила відзначалися нестабільнітю. Тож скоріш за все, значна частина «мегаземель» є іллюзією.
